В нашому житті постійно трапляються якісь кумедні ситуації, чи то може ми в них попадаємо, чи може в мене такий талан на все дивитися з гумором, хто зна… А діло було таке.
Розі Марковні, десь років десять тому, по роботі довелося сісти за кермо.
Як пригадаю – так здригнуся.
Сверуха боялася керма. Я боялася за свекруху. А Розу Марковну за кермом боялися, взагалі, всі.
⠀
По буднях вона забирала мене з роботи. В салоні машини було натоплено, як в маленькій сільській лазні. Роза Марковна панувала десь в глибині, похитуючись під голосний шансон.
⠀
В одну з таких поїздок родичка заявила:
– А я сьогодні іншу сумку взяла і всі документи вдома залишила, уявляєш?
І поки я уявляла, за світлофором з’явилася дорожня поліція.
⠀
– Головне, не привертати уваги.
Прошепотіла свекруха, вдивляючись в світлофор.
– Зелений, зелений, зелений …
Потім раптом вигукнула:
– Жовтий! – І вдарила по гальмах.
Свекруха, взагалі, майстер «не привертати увагу».
⠀
В тилу обурено засигналили. Ну тому що через одну, скажімо так, жінку, у людей ззаду теж все покрасилося в жовтий колір.
Роза Марківна трагічно зламала брови, а через комір повалив пар … Розібратися з жовтим конфузом маленької полохливої «Шкоди» вже поспішав співробітник поліції.
⠀
Свекруха хотіла бігти назустріч.
Ви, коли-небудь, утримували за рукав людину з димлячим коміром, бажаючим «все пояснити товаришам»?
Я так.
І тут почалося.
Роза Марківна проявила в пошуках документів велику старанність. Відкривала сумку, бардачок, попільничку … Кілька разів спробувала встати прямо в машині. А під фінал, для чогось, почала закривати вікно, в яке скажений інспектор спостерігав її завзяте божевілля.
⠀
У підсумку Роза Марківна вирішила зізнатися. Повернула бровки в симпатичні гірки, і почала розповідь дуже здалеку:
– Товаришу! Я ось тут за кермо сіла в п’ятдесят, а воно мені треба?
⠀
Інспектор не знав, чи треба товаришеві-водію за кермо. Але розбиратися не побажав. Скрутив обличчя в мочене яблучко і махнув нам їхати, поки всюди зелений, мовляв, що з вас взяти…
⠀
– Бачила, як я повирішувала все?
Похвалилася свекруха, – шкода ім’я не запам’ятала, коли він з нами знайомився.
– Він не знайомився, мамо, він відрекомендувався.
– Відрекомендувався, ну да. Знаєш, а ім’я дуже важливе. Це такий модний психологічний хід: коли звертаєшся до людини по імені, завжди легше налагодити контакт.
⠀
– Ну ви ж і так налагодили?
– Налагодила.
І ми, нарешті, рушили….
Press «Like» and get the best posts on Facebook ↓
