Невже так важко жити, просто насолоджуватись життям? Завжди всім і все ти повинен і зобов’язаний. Я вийшла заміж у 24, чоловік знав, кого бере собі за дружини. Я запальна та весела блондинка, яка кайфує від кожного дня. Домогосподарство – не моє. Та й мої батьки ніколи цим не переймалися.
Я народилась у заможній сім’ї і у нас завжди була людина відповідальна за прибирання та готування. Таку ж манеру життя я хотіла перенести і у власну сім’ю. Навіщо витрачати час на вечерю, якщо можна провести його разом із чоловіком десь у ресторані, особливо, коли кошти дозволяють? Мій чоловік має власний бізнес і заробляє непогані гроші, а я розвиваю соціальні мережі та маю кошти з реклами.
Звичайно, найбільше це не до вподоби моїй свекрусі. Щоразу я вислуховую монолог про мою нехазяйновитість:
– Безлад страшний, всі столи і тумбочки завалені – чашки, ложки, газети, журнали, тут же ранковий сніданок, який звичайно доставили із ресторану. Потрібно хоч розібрати трохи, а не чекати, коли прийдуть і все зроблять за вас. Речі по місцях розкласти, крихти витерти, посуд помити.
Але найвеселіше почалося тоді, коли у мене з чоловіком народився первісток. Після народження Аліси, мама чоловіка все частіше до нас приїздила та починала скандал на основі безладу та не приготовленої вечері.
Яка вечеря? Я цілий день і так доглядаю за дитиною, звичайно, у мене немає сил стояти і готувати борщі, які я і так ніколи не готувала. «Головне, що мого чоловіка все влаштовує, а думка інших мене не хвилює» – казала я своїй свекрусі.
– Наталю, а ти сама коли-небудь будеш працювати? Чи будеш сидіти, поки все не виростуть, – якось із докором запитала мене матір чоловіка
Від шоку у мене округлились очі: навіщо мені йти на роботу від ранку до вечора, якщо нам всього вистачає? Окрім того, реклама у соціальних мереж приносить мені непогані гроші, які важко заробити десь у звичайному офісі.
З часом свекруха взялася докоряти і за квартиру. Каже, що пора думати про власне житло, а не орендувати все життя, що ж тоді залишиться дітям? Ми з чоловіком хочемо придбати не звичайну квартиру, а доволі простору у центрі, тому кошти завжди відкладаємо, та на думку свекрухи, краще оформити іпотеку, аніж витрачати час і гроші на орендування.
Незабаром я народила другу дитину. Думаю, не важко здогадатися, що мати чоловіка ще більше нав’язувала свою думку нашій сім’ї. Вона рахувала все: наші витрати на квартиру, автомобіль, їжу, а з часом і на розвивальні гуртки онуків!
Скільки ж я почула, коли свекруха дізналася, що я віддала старшу 3-річну Алісу та молодшого 1.5-річного Данилка у приватну розвивальну кімнату, де вчать від правильної вимови слів до моторики.
– Та яка ж ти мати, якщо сама не можеш навчити дітей розмовляти! Мій син важко працює, розвиває бізнес, а ти лише марно витрачаєш його гроші!
– Його гроші? Я витрачаю їх на розвиток дітей, яким займаються професіонали. І не забувайте, що я також маю вклад у сімейний бюджет.
– Орендована квартира, машина, яка з’їдає половину бюджету! – гірко загинає пальці пенсіонерка. – А тепер ще гуртки для дітей, при матері, яка і так сидить вдома!
Моя терпіння помалу згасало. Уже декілька років я вислуховую докори свекрухи. Не розумію, навіщо свекруха влізає не у свою справу?
Після чергової розмови із чоловіком, ми вирішили, що пора поставити цьому край. У чоловіка саме відкривався філіал компанії закордоном, де потрібно буде директора. Тож ми поговорили із матір’ю, сказавши, що якщо вона не залишить нав’язувати свої правила, рахувати наші витрати, то ми переберемося в іншу країну, де вона не зможе слідкувати за нашим життям.
Можливо, спрацювало розуміння, що внуків та сина свекруха буде бачити раз в рік, у кращому випадку, тож більше вона ніколи не докоряла нашому способу життя.
Тепер свекруха, як справжня бабуся, переймалися лише чи достатньо вона нагодувала внуків, які залишились у неї на вихідних. А я продовжила насолоджуватись життям разом із чоловіком.
