Вадим з дитинства був мовчазним і не надто товариським. Йому більше подобалось коротати час удома, ніж гуляти з друзями та бувати у шумних компаніях. Вдома він міг займатись улюбленими речами – слухати музику, малювати. Приємно було проводити затишні сімейні вечори з батьками. А на вихідних усім разом ходити за грибами до лісу. У них навіть був маленька традиція – раз на місяць навідуватись до маленького лісового будиночка і влаштовувати там пікнік.
Як все це було давно, багато років тому. Вадим мимохіть відігнав ностальгійні спогади. Мами не стало кілька років тому. З того часу хлопець нечасто приїжджав додому, хоча й розумів, що батькові дуже самотньо. Але відповідальна робота та обов’язки не дозволяли часто від’їжджати з міста.
В найближчі вихідні Вадим уже був за кермом, він поспішав у рідні краї, провідати тата. А ще, так захотілося погуляти у тому самому “дитячому” лісі, перезавантажити думки і набратися нових життєвих сил.
Так і зробив – переночував у батька. А в неділю озброївся кошиком для грибів і пішов знайомим маршрутом. Старий лісовий будиночок стояв усе такий же затишний і трохи загадковий. Вадим усміхнувся, згадав маму…
Раптом виразно почувся якийсь звук, ніби нявчало кошеня. Звук лунав саме з закинутого будиночка і Вадим поспішив туди. Неочікувано для себе, у кімнаті на лавці він побачив не кошеня, а маленького переляканого хлопчика. Дитина дивилась розгубленими оченятами і вже навіть не мала вже сил плакати. Вадим вийшов на вулицю і кинувся на пошуки батьків чи когось, хто міг привести сюди дитину. Проте ніде не було ні душі. Малюка спеціально залишили посеред лісу напризволяще.
Хлопцю, навіть, спало на думку, що хтось міг стежити за ним і підкинути маля так, щоб він його помітив. Словом, не залишалося іншого виходу, як забрати хлопчика до себе. Батько, дізнавшись про цю ситуацію зателефонував до сусідів. Усі гуртом вони переодягнули, нагодувати, заспокоїли й розважили дитину.
Вадим весь час думав над тим, як вчинити далі. Він вирішив поки що не повідомляти в поліцію та інші служби, а забрати хлопчика до себе і витримати паузу. Раптом горе-мати знайдеться або якось по-іншому все з’ясується. Так і зробив. У столиці вирішив влаштувати своєму новому маленькому другові святкові канікули. Накупив малому цілу купу крутого одягу, повів до свого перукаря. Вони разом катались на атракціонах у парку, їли морозиво, знімали смішні ролики і багато сміялись. Вадим у якийсь момент зловив себе на думці, що давно не був таким щасливим. Цей маленький знайда ніби розбудив його зі стану якоїсь сплячки й апатії, що тягнулась ще від смерті матері.
Та, зрештою, свято не могло тривати весь час. І настав день, коли, попри небажання і внутрішній протест, Вадим зателефонував до поліції та повідомив, про все, що сталося. Залишившись у порожній квартирі, хлопець чітко усвідомив, що жити як раніше більше не хоче, в його житті тепер з’явилась людинка, що потребує його захисту і підтримки.
Пройшло досить багато часу і безліч перешкод на шляху усиновлення Сашка – саме так назвав Вадим свого лісового знайду. Процес був нелегким і тривалим, та завдяки величезному бажанню і наполегливості, хлопець зміг довести, що гідно виховає малюка. Він твердо знав, що доля не випадково привела його до лісового будиночка саме в той день. Адже там чекав його милий серцю Син.
