Петро та Вікторія одружилися через рік після їхнього знайомства. Все було настільки добре і спокійно, що чоловік і подумати про розлучення не міг. Вони обоє працювали на хороших роботах, непогано заробляли. Вихідні завжди проводили разом: кіно, театр, прогулянки в парку, походи у кафе, вилазки на природу. Жили Петро та Віка душа в душу, чоловік виявився хорошим сім’янином та людиною. Він завжди допомагав їй по дому, виконував будь-яку роботу, що б Віка не попросила.
Різниця у віці між ними була невеликою, всього 5 років. Петро одружився коли йому виповнилося 31, а Віці – 26. Не знати, чи до заміжжя були готові обоє. Петро поспішив, можливо, робити пропозицію, а Вікторія зовсім не усвідомлювала, що чекає її у сімейному житті. Вона змалку була егоїстом, котрий звик жити для самого себе, не обтяжувалася проблемами та обов’язками. Захотіла з подругами повеселитися у нічному клубі до ранку, то ніхто й не забороняв.
Через два роки у них народилася прекрасна донечка. Вікторія пішла з роботи, оскільки за малечею потрібен був постійний догляд та опіка. Вона виявилася не готовою до материнських обов’язків. Часто зривалася та виплескувала свої емоції на чоловіка, котрий працював багато і сумлінно, щоб його дівчатка ні в чому не відмовляли собі.
Петро з розумінням ставився до істерик та сварок Вікторії, посилаючись на післяпологову депресію, першу дитину та нелегкий характер Віки. Не раз виснажений після роботи, він мчав у супермаркет за продуктами, прибігав додому, прибирав, прав, готував вечерю, тому що Віка говорила, що дуже втомлюється з дочкою і нічого не встигає.
Вікторія постійно нервувала, що їй не вистачає коштів на свої потреби та для дитини. Вона приводила в приклад багатьох подруг, чоловіки котрих гарували не один рік закордоном, сусідку, в котрої чоловік – успішний бізнесмен, не рівня Петрові. Він з сумом це все слухав і не промовляв ні слова. Петро знайшов ще одну роботу, вдома почав бувати рідше і зовсім без сил. Тоді Вікторія знаходила нові причини для сварки – вона нічого не встигає, адже чоловіка ніколи немає поруч.
Петрові важко далося це рішення, але він твердо постановив: збираюся та їду в далеку Австрію. Знайомий пообіцяв хорошу роботу з високою оплатою. Вікторія була на сьомому небі від щастя, добилася таки свого. Чоловік пакував валізи та з сумом в очах дивився на жінку і донечку. Він відчував, що приймає хибне рішення, але Вікторія щебетала, що все правильно, треба заробляти, а вони будуть чекати його вдома.
Проходили дні, тижні, місяці. Петро важко працював на заводі в Австрії, справно передавав гроші жінці, дуже сумував, але повертатися додому ще не було думки, бо Вікторії це не сподобається. Та один дзвінок жінки перевернув все з ніг на голову. Віка ридала в трубку, благала повернутися, бо вона втомилася, не справляється з дитиною та домашніми справами. Петро тут же першим рейсом прилетів в Україну. Але Вікторія вигадала нову авантюру: закордон тепер поїде вона, а Петро нехай залишається з малечею.
Спантеличений чоловік важко прийняв таку пропозицію, але виходу не було. Вікторія подалася в Італію, дзвонила вкрай рідко до своїх рідних, хіба по великих святах. Коштів практично не передавала, а Петро тим часом крутився, як дзиґа. Знову повернувся на стару роботу, а донечка пішла в садок. Петро в якийсь момент зрозумів, що вони більше не потрібні Вікторії й подав на розлучення. А жінка й не перечила такому рішенню.
Чоловік повністю віддавав свою увагу, тепло та турботу донечці. Сусідка Петра Валя часто приходила допомагати, гралася з донькою, готувала їсти. Петро зрозумів, що закохався у Валентину. Але дочка категорично не сприймала її, показувала свою неприязнь та нелюбов до жінки. Важко далося чоловіку таке рішення, але Петро припинив спілкування з Валею, бо дочка для нього була понад усе.
Дівчина виросла, вийшла заміж за іноземця і переїхала в іншу країну, де народила трьох синів. Петро швидко старів, щоразу телефонував та просив доньку приїхати додому, щоб хоча б побачити внуків. Але чув одні відмовки. Чоловік важко це переживав, бо він вклав усю душу, ласку і тепло в донечку, в той час, як рідна мама про неї й не згадувала.
Петро зрозумів лише зараз, як він був неправий, коли розійшовся з Валею, яка так цінувала його та сім’ю. Мабуть, не потрібно руйнувати особисте життя заради дітей, адже вони, як пташенята, що рано чи пізно вилетять з сімейного гнізда. І навряд чи, зможуть оцінити те, що дали їм мати чи батько, коли вони були маленькі.
