Я вирішив змінити прізвище ще у дитинстві. Я ріс без батька, тому в мене, як у допитливої дитини, часто виникало питання, чому у мене прізвище чужої людини? Мама казала, що у свідоцтво про народження вона хотіла записати свою дівочу, але у пологовому будинку це заборонили.
З дитинства я вже мав якeсь внутрішнє нерозуміння, чому я ношу прізвище батька, якого ніколи в житті не бачив? Навіть у школі, коли вчителі викликали до дошки, це прізвище мені не подобалося.Так, ще у початковій школі, я сказав матері про те, що хочу поміняти прізвище та по батькові. Вона не була проти, тільки довелося почекати до 18 років.
Нове прізвище я став вибирати, захопившись вивченням свого родоводу, це було в 11 класі. Серед прабабусь і прадідусів я знайшов 4 прізвища, з яких можна було вибрати. Три прізвища виявилися досить поширеними, тому я не став їх розглядати і взяв прізвище прадіда – Огляусов. Воно досить рідкісне, а якщо зустрічається, то це, швидше за все, родичі. До речі, коли вивчав родовід, знайшов цікавий факт: у прадіда було два брати, які загинули у Другій світовій війні, про це не знав навіть рідний дід.
Проти зміни прізвища виступала бабуся, бо з дідом вони розійшлися. Вона хотіла, щоб я взяв її дівоче прізвище. А по батькові я взяв частково на ім’я бабусиного батька, мого прадіда Семена, та й частково на своє ім’я. Став Семеном Семеновичем, інші не розглядав.
У РАГСі зміни у паспорті та свідоцтві про народження оформили протягом тижня. На місці співробітник запитав, чому я це роблю. Я відповів, що хочу взяти прізвище діда – більше запитань не було. На нове ПІБ я перебудувався досить швидко, хоча ще якийсь час при заповненні документів на автоматі, відволікаючись, міг написати старе прізвище та по батькові. Хоча у соцмережах я поміняв їх уже за 2-3 роки до офіційної зміни у паспорті.
Після цього в житті нічого не змінилося, але з’явилося моральне задоволення. Можна сказати, попереднього прізвища я соромився, а зараз це ношу з гордістю. З гордістю за діда. В душі я чекаю якихось змін на краще, хоча розумію, що від себе не втечеш. Але все ж таки зі старим прізвищем було відчуття, ніби носиш чужу річ і розумієш, що вона чужа.
