Одного разу мені пощастило разом із моєю сестрою поступити у навчальні заклади. Я в університет, а вона — у коледж. Між нами різниця у віці 2 роки. Тато сам раніше працював дистанційно за ноутбуком, а сестричка навчалась, беручи в позику у нього.
Батько вирішив зробити нам подарунки, коли нас прийняли до навчання.
Він вирішив, що молодшій потрібніше, ніж мені хороше приладдя, тому купив їй новенький й дуже якісний ноутбук, а я отримала його старенький.
Мені було дуже образливо, бо я навчатимусь в університеті, що пріоритетніше за її коледж, де рідко потрібні пристрої для навчання. Проте знала, що сперечатись немає сенсу, якщо батько так вирішив.
Почала я з відкладання фінансів зі своєї стипендії, згодом і додатково підробляла. Через декілька років мені вдалося відремонтувати його і він був практично ідеальним.
Я вже могла користуватись ним й повернула прилад подрузі, у якої займала на той час її пристрій. Єдине, що на мій ноутбук не можна було завантажувати ігри.
Восени тато вирішив мене “потішити” та сказав, що до мене приходитиме сестра у гості й заодно спробує пограти у свою гру на приладі та вчитиме що їй задавали у коледжі.
Я відразу дала зрозуміти, що ніякі ігри мій ноутбук не витримає, але він розвзлився. Я була обурена і сказала, що не хочу ні її, ні його бачити, а пристрій нікому не потрібен був, доки я за власні заощадження його не відремонтувала.
Батько розгнівався та поклав слухавку. З того часу він зі мною не розмовляв та перестав відсилати гроші на їжу, доки я вчилась.
