П’ятдесят чотирьохрічний Сергій Анатолійович раніше був завзятим працівником. До якого зверталось усе місто, щоб полагодити техніку. У нього й дійсно це виходило дуже добре та не за велику ціну. Тато забезпечував нас з мамою та сестрою і нам на все вистачало. Ми ніколи не голодували, добре одягались й загалом усе у сім’ї було добре. Мама могла менше працювати й бути дома, їздити відпочивати, що вона дуже любить.
Сергій мав хороше та забезпечене майбутнє, ніхто б і не подумав що усе складеться інакше.
Але згодом щось трапилось з людиною і він почав сильно пиячити. На роботі, де він влаштувався близько десяти років назад, у нього виникло непорозуміння з другом, що працював з ним. Він образився на нього та пішов звідти й взагалі не хотів більше щось робити. Лінь і алкоголь стали його рідними. А ми усе росли, потреб ставало усе більше, а заробітку практично не було.
– Якби ж матір могла собі дозволити працювати краще… – сумно повідомила дівчина. – У неї ж перелом ноги, через що вона не може багато стояти на ногах, а знайти хорошу роботу, що підходила б їй у такому стані було неможливо. Мама влаштувалась продавцем у супермаркеті, хоча я її вмовляла не йти туди, але у відповідь вона лише говорила, що якщо не ця робота, то вже ніяка, а забезпечувати сім’ю більше не було кому. Мені було дуже прикро, що їй довелось йти на такі жертви заради нас, а я сама не могла працювати, бо навчалась в університеті й здавала сесію.
Серце розривалось від того як я бачила муки моєї матері через батька, який став просто ніким й сидів на наших шиях. Подруги постійно розповідали про те, як вони разом з батьками їздили за кордон, смакували зарубіжними ласощами, відвідували престижні ресторани та знаходили гарні дизайнерські речі, а я лише видавлювала із себе радість за них.
На той час ми були лише у сірому місті, іноді підробляючи на вулиці, роздаючи брошури, щоб мати що поїсти.
Друг, з яким посварився батько, зараз відкрив власний бізнес та продає найкращу техніку, яку сам привозить з-за кордону. Придбав автомобіль про який вони разом мріяли, щоб їздити у різні країни й знаходити хороші прилади для роботи. Тепер їхня спільна мрія лише належить одному товаришу. Якось зустрілась з ним і він мене підвіз додому після навчання, запитував як там тато поживає, а я лише відморожувалась та казала, що краще йому особисто у нього запитати.
З’їжджати від нас він не планував і практично жив за наш рахунок. Ремонт ми не робили зовсім, бо на це не вистачало коштів. Останній раз він був, коли народилась я. Зробили косметичний ремонт: поклеїли шпалери, замінили вікна, зробили гарну ванну та санвузол і т.д. Так усе і залишилось, проте дещо вже давно потребує заміни.
Ще маленькими, ми з сестрою, малювали на стінах, поламали кран й холодильних погано працює. З ним ми найбільше воюємо, адже трапляється, що усе заморожується і неможливо дістати або, навпаки, швидко псується, бо зовсім не холодить.
Деякі меблі нам передала бабуся, бо вже зовсім неможливо було з таким станом речей миритися. Одяг нам передавали знайомі, бо на це теж не вистачало фінансів. Мама дуже економить й на собі, рідко щось купує для себе. Її максимум — придбати маску для обличчя в супермаркеті, що я зовсім не осуджую, адже вона стільки витрачає сил, щоб ми мали хоч щось.
Я просила її змінити роботу й знайшла непоганий варіант, де й годин праці менша і зарплата більша, але єдиний мінус — це те, що це потрібно було йти або їхати позаяк знаходилось далеченько. Проте вона дуже звикла до свого місця й персоналу, що мене обурило.
Тато зовсім втратив глузд, нерідко його знайду лежачим під деревом у нетверезому стані.
Сварила батька я за це не одноразово, але він зовсім не чує інших, постійно намагається захистити своє “я”. Я не витримала й заявила: Ти мені не тато, а лише тягар, що висмоктує усі сили з нас усіх! Мені соромно мати такого батька! Він образився й почав ще більше кричати та настоювати на своєму. І що робити у такій ситуації?
Можливо я надто грубо йому це сказала, але я втомилась бачити як руйнуються життя дорогих мені людей. Чи я мала терпляче чекати змін? Зовсім не знаю як правильно вчинити…
А як думаєте ви?
