Всі ви знаєте дитячу казочку про Попелюшку, правда? Так от, я можу себе сміливо назвати нею, – справжня героїня старої казки.
Коли мені було лише 12 років, моя мати померла від важкого недугу, а батько не міг утримувати все господарство самостійно та виховувати мене, тож дуже швидко знайшов собі іншу жінку. Тут уже є відмінність від казки, оскільки своїх дітей у неї не було, зате через рік подружнього життя у батька з мачухою народилася спільна дочка.
Перший рік жилося доволі не погано, попри те, що нова жінка не дуже любо поводила себе зі мною, але зате і не скандалила. У нас були такі собі нейтральні відносини. Проте далі життя почало нагадувати історію жахів.
Мачуха постійно вимагала няньчитись з її дочкою, робити всю роботу по дому, оскільки вона немає часу та сил. У такому темпі я навіть не мала можливості зробити домашнє завдання, за що також неодноразово отримувала на горіхи, адже оцінки у школі помітно стали гірші. Вночі мені доводилося просинатися та готувати суміш для малечі, зранку міняти їй підгузок, потім бігти до школи, не забувши про сміття, яке потрібно викинути. Після повернення додому я повинна була приготувати щось на вечерю, мачуха ж спала разом з сестричкою їхній обідній сон. Після кухні, у мої обов’язки входило прибирання оселі: вимити всю підлогу, витерти пилюку. Якщо залишався час, – робила домашнє завдання, оскільки о 22:00 уже був відбій, щоб не заважати батькові, який замучений приходив з роботи.
Що головне, тато ніяк не реагував на це все. На всі мої скарги відмахувався, мовляв, його то не цікавить, потрібно слухати «маму», – він хотів, щоб я так її називала. Було дуже образливо та неприємно від того, як мене не цінують. Хоч дійсно, кому я була потрібна? Та жінка зовсім чужа, не мала до мене жодного відношення.
Коли пройшло декілька років і настав час думати про вищу освіту, мені одразу сказали: платити за навчання наміру не мають, якщо хочу – вступаю на бюджет. Ох, як я старалася, вчила весь матеріал, який через це життя пропустила у школі. Цілі ночі не спала, з фонариком від телефону під ковдрою читала підручники та приходила різноманітні тести в інтернеті. Здала все на відмінно! Хоч за те мене ніхто так і не похвалив.
Вирішила кардинально змінити своє життя, хоч мені було всього лиш 17, і подала у столичний університет. Бали дозволили пройти конкурсний відбір на безоплатне навчання та ще й зі стипендією. Зібрала всі свої речі та поїхала заселятися у гуртожиток. Замість проводів та обіймів, отримала ряд звинувачень від мачухи, мовляв, я невдячна, покидаю батьківський дім, не буду їм допомагати, а вони мене годували та одягали.
За весь період навчання я ні разу не приїхала додому. У столиці влаштувалася касиром у найближчий супермаркет, маючи достатньо грошей на таке собі студентське життя. Час від часу батько все ж писав мені та цікавився, можливо, мені щось потрібно, але сам також ні разу не приїхав.
Пройшло уже 5 років з того часу, як живу далі у Києві, отримала диплом та працюю, сподіваюся скоро мій хлопець зробить пропозицію, а від батька з мачухою взагалі не чути жодних новин, ну і нехай.o-mne/
