Яка ж дивовижна все-таки генетика. Я народила блондинкою, зустріла чоловіка також із світлим кольором волосся, а дитина народилася рудою. Весело те, що саме такою було моя матір.
На жаль, її давно вже немає з нами і коханий її ніколи не бачив, довелося пояснювати йому, що ця дитина йому рідна, просто успадкувала генетичний код від своєї бабусі. Взагалі, дівчинка її копія. Вперше, коли я побачила Ангелінку, аж не повірила власним очам. Риси обличчя, колір волосся, навіть міміка.
Показала фотографії матері чоловікові, також був у шоці. Неймовірна схожість. Ось так, дитина вроді би своя, але зовсім не схожа на батьків. Адже я вдалася у батька, не маю нічого спільного у зовнішності із матір’ю. Інколи на прогулянках мене запитували, чия то дочка. Кожен раз зі скрипом на зубах, повторювала, що це моя і я не наймалася у няньки в іншу сім’ю.
З часом стало зрозуміли, що Ангелінка не лише схожа на бабусю, але й має такі ж звички, характер та вподобання. Наприклад, вона дуже любить солені огірки разом з медом, а таке вподобання у нашій родині мала лише моя матір.
Якось я прочитала, що це нормальна практика. Зазвичай успадкування відбувається через покоління. Мені дуже це подобається, адже можу бачити частинку своєї неньки у донечці і згадували минулі безтурботні дні.
От лише, трохи набридло доводити всім, що це моя рідна дитина, а не похресниця, чи просто подруга залишила доглянути на деяких час.