Колись , коли ми з Андрієм,так називається мій чоловік одружилися,були дуже важкі часи , житла не було роботи нормальної теж. Але ми не засмучувалися, а йшли тільки вперед. Невдовзі я дізналася , що чекаю дитину. Одного дня я пішла на узд, нам з чоловіком сказали, що ми чекаємо двійню. Звичайно, дуже зраділи . Чоловік почав більше старатися знайшов хорошу роботу, бо розумів, що треба буде багато віддавати дітям.
Коли я йшла народжувати, думала що, все завершиться успішно, але так не сталося одна дитина при народженні померла. Це був хлопчик .Дівчинка вижила, проте була дуже слабкою. Ми багато сил і грошей віддали для того, щоб наша кровинка була здоровою і щасливою. Інна виросла. Закінчила інститут, збиралася вийти заміж довго їй чомусь не везло. Але все ж вона знайшла того єдиного. Ми дуже була раді за нашу доньку . Все робили для того, щоб вона була щасливою.
Пройшло трохи часу Інна завагітніла . Коли ми дізналися, що це також будуть близнята ,то спочатку дуже зраділи, а потім настрашилися. Щоб не сталася така біда як за мого часу . Донька і так була завжди хворобливою, ми дуже з острахом ставилися до її вагітності, щоб все було добре .Але ,як то кажуть що, від біди не втечеш вже за день до родів Інна дуже погано себе почувала, лікар дав настанову робити кесарів розтин . Ми переживали і молилися за нашу донечку, але вищі сили розпорядилися інакше. Інна при родах померла .Це був великий удар ми довго з чоловіком не могли прийти до себе від ситуації,я яка склалася.
Але завжди памятали про те, що нам треба бути сильними, адже у нас двоє прекрасних внучок . Ми з Андрієм продовжували жити, розуміли, що назад не вернеш нашу доньку. Зате ,яке прекрасне продовження вона залишила по собі. На вихованні дівчатка були у нас. Їхній тато після смерті Інни не витримав і почав випивати . Тому внучки жили з нами. Пройшло трохи часу Вікторія і Софійка виросли, так називалися наші внучата.
Дівчатка подорослішали. Закінчили школу. Пішли вчитися в інститут, причому поступили разом в один заклад. Дівчатка завжди трималися разом, завджи допомагали одна одній, підтримували одна одну. В інституті завжди були на висоті гарно вчилися. До речі, обидві займалися танцями, тому як тільки були в університеті якісь заходи культурного характеру мої внучки були першими. Я гордилася ними.
Невдовзі дівчатка знайшли своє кохання , причому одночасно. Навіть в один день зробили їм весілля.
Одна вийшла заміж за лікаря, а одна за водія. Дівчатка нібито були щасливі. Але якось я замітила, що їхні стосунки погіршуються. І з кожним днем ситуація була все критичнішою. Я не розуміла в чому справа, чому так, адже колись вони були нерозлий вода. Одного разу, Софійка прийшла до нас з чоловіком і пояснила причину їхній скандалів із сестрою. Ми були в шоці від почутого. Дівчатка ділять між собою наш з Андрієм дім. Бо ні одна, ні друга свого житла не мали. Ми з чоловіком дуже старалися для них, намагалися дати їм все найкраще, адже це єдине, що залишилося від нашої донечки – наші милі внучата. Тому й в процесі виховання багато грошей йшло на навчання, на одяг для внучок.
Тому ми й, крім будинку нічого більше й не нажили за все життя. Софія запропонувала переписати дім на неї. А половину вартості будинку ми мали б сплатити Вікторії. Для нас це було неочікувано. Не знаю, що ж ми прогавили у вихованні дівчат. Але так як ми ще не дуже старі нам теж треба десь жити. Несподівалися ми такого від своїх рідних внучат.
Ми довго думали з чоловіком, проте відмовили Софії, ми теж ще не збираємося помирати прийде час і тоді все стане на своє місце. Я вважаю кожен отримає те, що має отримати.
