Я з чоловіком не можемо мати власних дітей, та хіба вони бувають чужими? Після 5-ти років спроб, ми вирішили, що досить, пора прийняти факт неможливості. Вся родина нас підтримала, дитина – це щастя, від кого вона б не була.
Коли ми приїхали у дитячий будинок, на площадці, де гралися діти, я побачила його, – Максимка. Він був не таким як всі, здається, чужим через своїх. Моє серце защемилося і я зрозуміла – це мій син. Йому було лише 4 рочки, такий маленький, а скільки г0ря зазнав. Мені хотілося подарувати все тепло, яке так давно чекало всередині мене.
Ми швидко підготували всі документи для усиновлення. Їх було так багато, що у мене почали уже упускатись руки, але коли я згадувала маленького Максимка, сили вмить пробуджувались. При подачі документів та підписанні останніх паперів повинні бути присутні двоє батьків. Ми як змогли відпросилися із робіт, скасовували всі-всі плани, лиш би все пройшло успішно.
Ніколи не розуміла, навіщо так багато створювати пр0блем для усиновлення чи удочеріння. Виходить, для того щоб народити дитину, у тебе не повинно бути великого житла, стабільної роботи, законного чоловіка? Невже дитина, що проживає з біологічними батьками і та, яку доля завела у дитбудинок, мають різні життєві потреби?
Ніхто не з’ясовує чи виникли у сім’ї проблеми, не дає рекомендації, коли варто звернутися до психолога або інших спеціалістів, а все тому, що дитина проживає із біологічними батьками? Зате для людей, які усвідомлено хочуть подарувати дитині шанс на міцну родину, відчуття материнського тепла, батьківської підтримки, створюють справжній квест, зменшуючи шанс втілити мрію.
Документація, перевірка, спеціальні курси, знайомство із дитиною під наглядом спеціалістів, згода усіх державних структур та самого закладу дитячого будинку зайняли півроку. За цей час мене аж трусилo від бажання чимшвидше обняти маленького Максимка та звати його своїм сином.
Коли ми прийшли забирати його, хлопчик схопився і кинувся до нас. Ми вийшли з кабінету такі щасливі. У нас починається нове життя, де буде любов, тепло, турбота, і головне – сім’я!
