В нашій родині головний чоловік — а мене мої діти просто не сприймають…

Мій чоловік працює на досить хорошій роботі — займає високу посаду. Я ж не працюю ніде — вирішила присвятити свій час дітям і будинку. Спочатку мене все влаштовувало, але згодом я почала помічати до себе п0гане відношення з боку чоловіка та дітей. Я для них — лише домробітниця.

Діти, як підросли, зовсім перестали мене слухатись. Для них авторитетом є лише батько, адже той постійно дає їм гроші на їхні забаганки. Мене ж вони не слухаються, тому що грошей я їм не даю…Але невже це означає, що поважати мене тепер немає за що?

Кожного ранку я готую їм сніданки. У них різні потреби в їжі, тому я намагаюсь догодити кожному. Я завожу дітей до школи, забираю їх також я. Будинок у нас величезний, помічниць ми не наймаємо, адже як сказав чоловік : „Навіщо вони нам, ти все одно сидиш вдома і нічого не робиш”. Також я перу одяг, доглядаю за тваринками дітей. Біля плити я проводжу весь час — адже потрібно приготувати сніданок, обід, вечерю, дітям ланчі до школи, та перекус чоловікові на роботу…І я вже втомилась.

Втомилась буди домогосподаркою…Чоловік не розуміє цього, що я також дуже втомлююсь, а діти ніколи не допомагають, і просто мене ні у що не ставлять…Таке відношення мене тільки принижує…

Нещодавно чоловік прийшов з роботи й почав вихваляти дружину свого колеги — вона красива, працює також на високій посаді, всього досягла сама, займається спортом і своїм зовнішнім виглядом…А потім різко перемикнувся на мене і почав проводити паралелі : „Ти так себе запустила…”.

Цими словами він ще більше мене ображав…Я б теж могла займатись цим всім, якби не домашні справи, які просто переклали на мене. Який спортзал і салони краси взагалі можуть бути, коли в мене немає навіть вільного часу, щоб просто передихнути та присісти…

А колись я була також красива та доглянута. В мене були величезні перспективи…Але я обрала родину. Поруч з цим чоловіком я ніяк не можу себе реалізувати…Я просто втомилась…Здається, що моє життя загрузло і я повна невдаха…

Але все, досить з мене цього! Я ще молода жінка, і заслуговую на те, щоб мене також поважали. Діти вже дорослі — ходять до школи. Тому зараз я почну шукати роботу і не залежати від свого чоловіка. А зі своїми ланчами та одягом вони якось самі розберуться — не маленькі вже. Я їм не нянька і не хатня робітниця! Можливо тоді мій чоловік та діти зрозуміють усю важливість мами.

Оцініть статтю
В нашій родині головний чоловік — а мене мої діти просто не сприймають…