Мені шістдесят років і у мене двоє прекрасних синів — Матвійко та Михайло. Хлопці зараз навчаються в університеті, вони — погодки. Старшому двадцять. Так, народила я хлопців дуже пізно, тому вони для мене — найцінніший скарб всього мого життя.
Ще замолоду я відкладала кошти для майбутнього дітей. Чоловіка у мене не було — на жаль він помер від раку, коли хлопчики пішли у перший клас…Я розуміла, що сама маю дати дітям поштовх у майбутнє, тому вирішила віддати свою двокімнатну квартиру у центрі міста, а сама поїду жити на дачу. Хлопці вже дорослі, тому мають жити окремо. Я собі намріяла для них планів, але їм на жаль не судилось збутися…
Думала, що діти спочатку закінчать університет, влаштуються на роботу, а вже потім будуть думати про родину. Але сини у мене ще ті романтики, не встигли вони навіть закінчити виш як вже знайшли собі другі половинки.
Марія, дівчина Матвія, мені сподобалась одразу. Вона була дуже привітна та роботяща, завжди, як приїжджали до мене на дачу то просилась допомагати – не боялася дівка роботи. А от Оксана кралечка ще та! Від неї віяло лише лицемірством та жадібністю. Як тільки вона дізналась, що у Михайла є двокімнатна квартира у місті, то одразу ж переїхала до нього. Матвієві така річ не подобалась, що брат може жити з дівчиною у квартирі, а той ні, тому і він запросив Марію жити до себе.
Так вони й жили у чотирьох, а через деякий час Марія завагітніла. Не спізнилась і Оксанка, і вже зовсім скоро я стала бабусею двох онуків. Жили спочатку вони дружно, лише інколи Оксана показувала свої вибрики…Коли вже дітки підросли то двом родинам стало тісно на квадратні метри, а зі скаргами вони звернулися до мене.
Невістки звинувачували мене у всіх їхніх сварках. Немов то я винна! Купила б я їм по однокімнатній – всі були б задоволені. Але ж звідки у мене гроші? Продавати чи міняти квартиру я не хочу! Ми з чоловіком разом її купили, як я можу так вчинити? Я ж думала, що сини будуть жити у квартирі й розвиватись, поки молоді, а потім вже б самі собі на квартиру заробили б. Але ж ні – одразу побігли створювати свої сім’ї. А я тепер тут до чого? Хіба ж я повинна відповідати за їхнє життя? Зробила усе можливе, щоб сини краще подумали про своє майбутнє, а тепер стою перед вибором – чи сваритись із дітьми, чи продавати свою рідну квартиру. А ви б як учинили в такій ситуації?
