У перший раз я одружився в 27. На дівчині молодшій за мене на 5 років. По любові? Швидше, під тиском. Рідних, близьких, оточення. Всі говорили: пора вже, досить холостякувати.
До весілля все начебто добре було: вона і готувала, і прибирала, і прала. Це була така демоверсія гарної дружини. Однак після розпису все змінилося. Буквально на наступний день.
Її хазяйновитість випарувалася. Я почув, що вона не прислуга і що їй вистачить пари чашок кави. Виходило, що і мені цього повинно вистачати.
До речі, я навіть вдячний їй – навчився готувати. По дому вона теж нічого не робила. Відмовлялася навіть підібрати своє волосся з підлоги. Запевняла, що у неї на це немає часу.
Незабаром з’ясувалося, що моя дружина небайдужа до алкоголю. Про те, що вона курила, як паровоз, і не кажу. Мого терпіння вистачило на 3 роки. Подав на розлучення. Вона була не проти, але всі турботи про розірвання шлюбу переклала на мене.
Через кілька років я вирішив спробувати ще раз влаштувати своє життя. Тоді я думав, що в першому випадку мені просто не пощастило. Познайомився з панянкою. Мені здавалося, вона серйозніше і надійніше. Близько 3 років жили в цивільному шлюбі. Що називається, притерлися. Оформили відносини, повінчалися.
Чому розлучилися? А вийшло ще цікавіше, ніж в перший раз. Вона почала гуляти. Причому не криючись, а навіть з викликом. Мовляв, подивися, яка я зірка, всі мене хочуть. Ви знаєте, у мене таке відчуття, що штамп у паспорті перемикає у жінки якийсь тумблер: все, можна розслабитися і жити, як хочеться. Мовляв, куди він тепер дінеться?
Зараз я в стосунках, в дружньо-сексуальних. Вона молодша за мене на 20 років, розлучена. Ми зустрічаємося, буваємо один у одного в гостях. Коли вона приходить до мене, я готую, годую її, коли я до неї – навпаки. Ні, це не гостьовий шлюб, у нас же немає спільного майна, бюджету.
Ви знаєте, про шлюб, я більше не хочу навіть думати.
Боронь Боже!
Допомагаю я їй? Так, коли попросить. Чи не чекає вона, що я все-таки покличу заміж? Думаю ні. Це ж було однією з обов’язкових умов, які ми обговорили на початку відносин.
Так, вікова дистанція у нас пристойна. І в майбутньому це зіграє не на мою користь. Що буде, якщо вона зустріне іншого? Я не приховую, що готовий відпустити її в будь-який момент. Чи не моргнувши оком. Так і сказав: навіть весілля оплачу.
Вибираю з жінками виключно дружні стосунки. А як інакше?
Адже я точно знаю – в любові їм довіри немає.
