В шкільні роки я був не те, що не надто популярним – я був просто невидимкою, або ж жертвою булінгу. Коли мене не помічали, то це якраз було добре – бо в інших випадках я отримував порцію стусанів та образ. Захистити себе я не мав сили, а розповісти рідним боявся – був певен, що стане ще гірше. 
Особливо «любив» мене наш шкільний хуліган та улюбленець дівчат – Микола. Хлопець ріс міцний, кремезний, завжди одягнений у все стильне та модне, адже був з доволі забезпеченої сім’ї. Я ж на його фоні виглядав як маленьке цуценя ще й доношував одяг старшого брата, який інколи був ще й завеликий на мене – мама виховувала нас сама з того часу, як батько помер.
Не знаю чому, але мене Микола не оминав можливості, щоб не образити чи принизити мене. Якось, після фізкультури, він вкрав всі мої речі і я залишився у майці та футболці – довелось пропустити всі наступні уроки, поки моя однокласниця, яка постійно мене шкодувала, не принесла мій портфель та інші речі.
Потім він вирішив, що буде дуже смішно, якщо мені на плечі причепити записку зі словами «вдар мене» і образливе слово. Тоді я отримав стусанів від декількох хлопців, а дехто просто насміхався з мене і я не розумів, що відбувається.
Та пройшли роки, я переїхав до столиці, влаштувався на гарну роботу й одружився. Життя налагодилось і більше нічого не нагадувало про минулі переживання аж доки я не поїхав до батьків і там не зустрів Колю. Ні, він не знущався з мене – минуло вже п’ятнадцять років після тих подій. Але я дуже змінив думку про нього.
Річ у тім, що я випадково зустрів його біля магазину. Він, м’яко кажучи, виглядав не дуже – порваний та брудний одяг, шкіра такого кольору, як у людей, які випивають та й взагалі він виглядав не дуже. Він мене й не впізнав. Про те, що з ним сталось я дізнався від мами.
Батьки Миколи загинули, а він прогуляв всі гроші, які в нього залишились – влаштовував вечірки, пропивав їх з друзями то ж втратив весь спадок. Не стало грошей і не стало друзів. Микола почав пити ще більше, дружина від нього пішла – він просто скотився вниз. Людина, яка мала такі можливості у житті стала ніким. Думаю багато хто, хто отримував на горіхи від нього не надто переймаються його життям – скоріше й раді, що так все склалось.
Чи шкода мені його? Не певен. Але знаю одне – життя інколи б’є сильно й тих, хто впевнений у своїй силі.
