Ви знаєте, за свої п’ятдесят шість років, якщо я чогось і навчився, то тільки того, що жити потрібно простіше. Я теж натерпівся за свої роки, але завжди пам’ятав одну просту істину: як би важко не було, потрібно жити і радіти життю, негативу завжди багато, а життя воно у нас тільки одне і витрачати його на переживання – це така собі не дозволена розкіш.
Мене цього навчив ще дідусь-ветеран. Пережити можна все, поки живі і здорові наші рідні, близькі та кохані люди, поки вони у нас є і з ними все добре, а інше, як говорив цар Соломон: «І це теж пройде». Я пам’ятаю, як в тридцять років бігав по лікарнях, рятуючи доньку, вона тяжко захворіла, а у нас як завжди, в країні безлад, грошей не платять, а дитина в такому стані, що не дай Боже нікому. Нічого, справилися, і теж землю гриз, і ночами від нервів не спав, і працював так, що себе від втоми не пам’ятав. Але Господь допоміг, прорвалися.
У сорок з невеликим вдарив новий грім – улюблена дружина зрадила. І теж знову нерви, біль та порожнеча, але теж прорвався, врятували все так же Бог та донька улюблена. Правда не так все просто було, діагностували мені онкологію, і лікарі сказали, що дай Боже років п’ять-шість проживеш, то це вже добре, це при найкращому розкладі. Живу вже трохи більше, лікарі на щастя помилилися. За себе не переживав, не боявся помирати, переживав за доньку, для неї це удар був, вона страшно хвилювалася і мучилася. Тут теж прорвалися.
Зараз потихеньку живемо, донечку заміж видав, доглядаю онуків, щасливий. Іноді хуліганю, більярд, рок та найкращі друзі, вік вже пристойний, а все одно азарт й досі грає. І дотепер пам’ятаю дідівський заповіт.
А в іншому життя – це мить між народженням і смертю. Життя – це світло і щастя в очах рідних і близьких людей. Всі ми смертні і рано чи пізно станемо перед Богом. Жити потрібно зараз кожну хвилину, кожну хвилину цінувати і використовувати зі змістом душею і серцем, і йти вперед з гідністю і честю. Гроші і багатство, все це тимчасово, а душа, серце і любов будуть жити вічно.
