Кожній своїй подрузі я сама організовувала день народження. Дружимо ми з дитинства, тому завжди були дуже близькими. Розділяли разом злети і падіння, радості та невдачі. Але з часом у кожної з нас появилась сім’я та особисті турботи стали важливіші.
Ще з юності всі походи в гори, екскурсії і святкування були на мені. Мабуть, я сама обрала для себе таку роль. От наприклад, в серпні було день народження подруги Іри. Їй не прийшлось турбуватись ні про що. Адже для мене таке свято має справді приносити радість і не затьмарюватись клопотами. Тому я роздала всім завдання: чоловіки готували м’ясо на мангалі, а ми з іншими дівчатами нарізали салати, поки діти грались на подвір’ї.
Моє день народження було в кінці жовтня. Я була завалена справами на роботі, тому зовсім не думала про святкування. В мене була надія, що близькі люди організують маленьку вечірку, проте очікування виявились марними.
В день мого п’ятдесяти двохліття я не отримала жодного живого привітання. Хоч моя сторінка в соціальній мережі була осипана фотографіями букетів і листівок, на душі лежав сум. Похмура погода за вікном ніби стала частинкою мене.
Ми завжди спілкувались, знайомились і розходились наживо. Нам не потрібно було п’яти позначок на значку Інтернет, щоб сказати дійсно важливі речі. Телефони та соціальні мережі забрали у нас шанс проживати життя на повну, не міряючись кількістю лайків.
Звичайно, ввечері я отримала букет від коханого чоловіка і дітей. Проте подруги не виходили на зв’язок. Тому ми відсвяткували тихою сімейною компанією з тортом з найближчого кондитерського магазину.
На наступний тиждень вирішила зателефонувати подругам та поцікавитися, чому вони не зібралися для того щоб разом провести цей день. Мені було цікаво, як вони будуть виправдовуватися.
-Але це ж ти, Наталю, завжди організовуєш все. Тому коли ми не отримали запрошення, вирішили що нічого не буде. – відповіла мені одна з подруг.
Аналогічні фрази були й в інших. А не привітали особисто, бо не було часу.
Тут нарешті до мене дійшло, що я була завжди “зручною” людиною. Яка все зробить сама, а інші лиш прийдуть на готове. Для них листівка на сторінці була достойною подякую за все, що було зроблено мною.
Чоловік намагався заспокоїти мене говорячи, що давно помітив їхню байдужість. Але він не говорив цього, тому, що бачив, як я люблю займатись підготовкою.
З того часу ми почали менше спілкуватись. Часто, я ловила себе на думці, що всі свята які я брала на себе просто були моєю ініціативою. Лиш мені було потрібна була ця жива атмосфера. Можливо, це був спосіб відірватися від буденності. Нарешті мені вдалось розмежувати те хто справді важливий у моєму житті та це точно не подруги.
З того часу і по сьогодні я святкую день народження лише в колі найближчих людей. Вони завжди по справжньому раді провести зі мною час. Мої колишні подруги також перестали збиратися разом. Тоді я зрозуміла, що все, що стається – на краще.
