Ми познайомилися у 2015 році ще у соціальній мережі ВКонтакті, хоча я ніколи такого не любила, і намагалася уникати. Обоє тоді навчалися на медиків, але Сергій уже працював фотографом. Лікарська справа його не дуже приваблювала, це була забаганка його батьків. Тож він хотів створити власну фотостудію. Якось ми, просто ще як друзі, почали над цим за дві ночі вигадали логотип і назву, а ще стали ближчими один до одного.
Сергій часто запрошував разом кудись сходити: то в ресторан, то у кіно чи просто містом прогулятися. Під час таких зустрічей ми здебільшого просто спілкувалися. Пізніше почали все більше щовечора теревенили телефоном або переписувались. Буквально за місяць Сергій запропонував мені зустрічатися. Наш перший поцілунок для обох означав початок стосунків. Це було дуже романтично, у тій же орендованій студії, над якою ми працювали, і де він вперше взяв мене за руку.
Через досить короткий час після початку стосунки все ж вирішили жити разом під одним дахом. І тоді прийшло усвідомлення, що ми вже є разом, як чоловік і дружина, і маємо бути разом завжди. Спочатку ми думали просто розписатися, запросити батьків на свято і скромно разом з ними відсвяткувати. Однак, потім згадали про наших друзів, які теж повинні бути присутні, і так поступово прийшли до того, щоб зробити, хоч і скромне, але все-таки весілля.
З самого початку ми стали жити у моїй квартирі, яку мені подарували ще колись батьки, точніше вона дісталася матері від бабусі, але ті зразу переписали житло на мене. Сергій же не мав ще власної оселі, тому, звичайно, і мови не були, де потрібно жити. Не орендувати ж квартиру, коли ось вона є своя! Спершу у нас все було чудово, жодних сперечань. Проте з часом я почала помічати, як чоловік стає все більше незадоволеним, зовсім без причини, як здавалося.
Виявилося, йому не до вподоби, що ми живемо на моїй території, мовляв, він не почуває себе головою сім’ю, тому хоче, щоб я або продала цю квартиру і ми купили спільну, або повністю вписала його сюди. Я навіть не знала, що на це сказати, ніколи про таке не думала. Звичайно, що продавати я відмовилася, – це житло спадок від рідної мені людини. Погодилася прописати, як члена сім’ю, проте з часом Сергій сказав, що і це не задовольняє його бажання.
Ну і що мені робити? Продавати оселю я не буду, купівля другої займе багато часу, оскільки у нас поки ще не має достатньо коштів, але й жити у вічних сперечаннях просто неможливо! У когось була така ж ситуація? Як ви її вирішили?
