Мого пса звати Майкл, і я його знайшла у дворі. Він був дуже наляkаним та тремтів від холоду — наближалась зима, тому температура на вулиці ставала ще нижчою. В собаки була коротка шерсть, через те вона ніяк не допомагала йому впоратись із холодом.
Я давно хотіла завести собі домашнього улюбленця, то чому б не взяти його з двору? Так і справу добру зроблю, і вірного друга отримаю. Майкл був маленьким песиком, тому мені було не важко донести його до квартири. Собака не пручався — навпаки з радістю пішов до рук.
Майкл дуже швидко звик до свого нового помешкання, але все ж песика щось хвилювало, я не могла зрозуміти — що.
Під час однієї прогулянки Майкл почав кудись бігти й гавкати, я навіть не помітила, куди він дівся. Довго шукала його, але не знайшла…Засмучена тоді пішла до дому.
Не минуло і години — як з’явилась пропажа. Пес гавкав за дверима квартири, я одразу зрозуміла, що то Майкл. Коли відчинила — на порозі сидів не один мій пес — а з “друзями”. Біля нього був такого ж невеличкого розміру чорний песик, а збоку муркало кошеня. Я не встигла навіть здивуватись, як тварини забігли до квартири.
“Ну що ж, доведеться залишити тваринок собі…” – сказала я сама до себе і зачинила вхідні двері.
