Моєму молодшому сину вже 29 років, але, на жаль, він дуже не серйозний. Інститут не закінчив, постійної роботи не має, ніде не затримується довго. Веде вільний спосіб життя, дівчата, друзі, десь постійно вештається ночами.
А два роки тому привів чергову подругу і заявив, що вони будуть жити разом і чекають на дитину. Загалом, повісив їх на мою шию.Тепер я змушений утримувати не тільки свого дорослого сина, а й його дівчину з донькою. Ні сорому, ні совісті. Ще й почалися якісь дорікання, що я, мовляв, ще й не допомагаю, онуку глядіти.
Син не розуміє, що мені важко, що я єдиний, хто працює в нашому домі, в мене вже поважний вік, я дуже втомлююсь, та і зарплатня зовсім не велика.
Він звик до комфортного життя, коли його всім забезпечують, але все коли-небудь закінчується. Я запропонував йому знайти роботу, самостійно забезпечувати свою родину, якщо можна так сказати, бо він не розписаний. І з часом знімати своє власне житло і бути, нарешті, відповідальним за своє життя і життя доньки.
А на все-про-все я дав йому чотири місяці. Ну, не бачу я іншого виходу. Час дорослішати, і з повагою ставитися до батька.
Син, звичайно, сильно образився. Ми посварилися, але я впевнений, що йому це буде на користь. Хай зараз важко, але з часом наші відносини налагодяться.
Я дуже довго закривав очі на його несамостійність, егоїзм, що ж сказати, сам винен, так виховав сина. Але зараз, я відчуваю, що роблю правильно.
Хочу, щоб син став справжнім чоловіком, хочу пишатися ним, хочу бути дідусем, до якого ставляться з повагою, і цінують.
Прийшов час.
