Уже 10-й рік як я живу разом зі своїм першим коханням. Я завжди вважала, що ми створені один для одного і щасливі разом, але ця думка була розділена на “до” і “після”. Моя сім’я з Артуром була лише грою.
Чоловіка я полюбила ще у школі, там ми й познайомились завдяки спільному завданню у групі. Через поділ поглядів на майбутнє ми на тривалий час розділились і зрозуміли, що маємо один до одного почуття й одружились через пів року.
Наше спільне життя було наповнене неприємностями. У мене почались проблем зі здоров’ям, а на операцію потрібна була велика сума, тому Артур мав шалений графік на роботі, щоб заробити на моє лікування. Економили на всьому. Через це ми рідше бачились і можливо відтоді він знайшов собі потіху в інших жінках.
Я ж, одужавши, народила прекрасну донечку, але коханий не сильно був радий цій новині. Обов’язки батька він виконував, але мені цього не було достатньо.
Проблем поменшало, відколи хвороба лишила мене. У нас почало усе знову розквітати. Артур знайшов хорошу роботу. Я намагалася додати більше романтики у наші відносини й він не був до цього байдужим, роблячи сюрпризи.
Моя мама не бачилась зі своєї онучкою і дуже просила приїхати у гості на вихідні. У чоловіка були справи, тому я поїхала з Емілією сама. Я планувала залишитись з ночівлею. Рідні настільки були раді нас бачити, що моє серце розтало і я погодилась на пропозицію побути довше.
Емілії стало зле й усі плани були зруйновані. Нам довелось повертатись додому, бо у селі, де проживала мама, не було ніяких лікарів. По дорозі купила нам з чоловіком піци, яку він дуже любить.
Я обережно, щоб не розбудити донечку, відкрила двері й завмерла від побаченого: Артур був разом з жінкою, з якою він зазвичай проводив багато часу, але коханий запевняв, що це лише по роботі.
Не розуміючи, я поклала Емілію у своє ліжечко, а у цей час гостя покинула наш будинок. Чоловік покликав у іншу кімнату, щоб поговорити, а я не знала куди подітись. Виявилось, що він не знав як мені розповісти, що у нього є інша, з якою має двійнят. Мої очі наповнились слізьми і я запитала як давно він мені зраджує. Через кілька років після одруження — відповів Артур.
Людина, якій я довірила своє серце, пішла з дому, забравши частину речей.
Він заявив, що буде допомагати нам фінансово, але жити разом ми більше не зможемо. Емілія так нагадувала його, що моє серце роз’їдало ядом, коли дивилась на неї. Моє життя приречене, що може загоїти рани?
