10 років назад я переїхала у Німеччину. Потрібні було заробляти гроші, щоб повністю змогти забезпечити життя своєї єдиної доньки. Чоловіка у мене не було, тому уже там я змогла вийти заміж за німця та народити йому дітей. У моєму рідному місті залишилась лише старенька мати з моєю дочкою. Батько давно п0мер, братів та сестер у мене немає.
Коли дочка виросла, я купила їх однокімнатну квартиру. Я розуміла, що доглядати за бабусею Марині немає коли, все ж молоде життя, потрібно будувати кар’єру та сім’ю, тому почала намагалась вмовити матір переїхати до мене. Я не хочу щоб вона провела усю свою старість на самоті, та мати все була проти, хоч єдине, що тримає неньку у рідній домівці – спогади
І ось одного разу я просто приїхала, стала на порозі рідного дому, а в руках тримала валізу. Я вирішила спробувати знову. Мама показала всі сімейні альбоми, розказала всі історії пов’язані із цим домом, щоразу старенькими руками перебирала знову і знову речі, які значили для неї усе. Я обіцяла їй, що буду приглядати за нею у новому місці, куплю їй все необхідне, проте матір не погоджувалась. Я понад усе хотіла б, щоб вона змогла побачити як ростуть її онуки у Німеччині. На цей раз удача усміхнулася мені. Я бачила, як їй було непросто прощатися з селом, зі своєю маленькою і такої рідною хатиною.
Хату у селі я продала, не стояти ж їй у пустоті. А всі виторгувані гроші поклала на рахунок у банку, щоб назбирати на більшу квартиру для Марини. Коли моя дочка про це дізналася, дуже засмутилася.
Я й подумати не могла, що вона не хотіла б продати свою квартиру, докласти гроші за будинок та придбати житло більше за площею. Марина була незадоволена, що я з бабусею не порадилися з нею, адже вона бажала мати, хоча б недорогу, але машину.
Не знаю, як вчинити далі: віддати гроші за будинок дочці, адже вона там прожила чимало років і заслуговує на них чи розпорядитися ними так, як хочу цього я?
