Відколи я купила першу машину, забула про автобуси, як про стрaшнuй сон. І ось, одного дня, коли я збиралася зранку на роботу, і як завжди сіла у авто, побачила, що не заправила бак. Часу у мене не було, оскільки вже запізнювалась, тож я зібрала всю волю в кулак і відправила на добре знайому з дитинства автобусну зупинку.
Чесно, я спробувала викликати таксі, та як на зл0, ні одної вільної машини! Ось так завжди: коли поспішаєш, – ні одного таксиста навколо.
Я спокійно дочекалася потрібного номеру. Автобус приїхав майже порожній, – не дуже популярний напрям у моєму місті. Оплатила проїзд і сіла приблизно у центральних місцях.
Після мене зайшла старша пані, вона не була уже молода, але ще не пенсійного віку. У шубці, не факт, що натуральній, із яскравим макіяжем – червоні губи, чорні стрілки на очах. Якщо сказати чесно, – на неї неможливо не звернути увагу. Вона присіла одразу за мною.
І тут, я чую як хтось постукує мене за плече. Коли розвернулася, побачила, як та сама пані простягає мені купюру. Я спершу навіть не зрозуміла, що вона хоче від мене.
– Передай за проїзд, – зовсім неввічливо вона звернулась до мене.
Нагадую, спереду автобус був попорожній, тобто мені уже не було кому передати гроші, я повинна встати зі свого місця та подати особисто водію кошти за проїзд.
– Що? Автобус порожній, заплатіть самі.
Жіночка лише закотила свої очі, але самостійно оплатила проїзд. Хоча коли поверталася на своє місце, назвала мене хамкою.
От не люблю я автобуси, потрібно частіше перевіряти бензин у машині.