Я, як і всі люди, думаю, завжди хотіла успішну кар’єру та сім’ю. Ще зі школи уявляла себе, розумною та продуктивною з ноутбуком в одній руці та кавою у другій, окуляри на обличчі та модний діловий костюм. Не знаю, я не бачила себе творчою особистістю, а саме бізнеследі.
Тому у школі я гарно вчилася, окрім того, закінчила університет із червоним дипломом, дуже пишалася цим. Довго думала чи варто, але все ж заради високої посади на роботі, вступила до магістратури паралельно шукаючи роботу. Знала б чим це все закінчиться, – не брала б на себе усе одразу.
Десь на курсі 3 мене зацікавила рекламна сфера, потім маркетинг у цілому. Моя спеціалізація в університеті не відповідала цьому, тому було прийнято рішення йти на додаткове навчання, курси, які знайшла у своєму місті. Знайшла дистанційну роботу для підробітку, а також мені запропонували ще одну на пів ставки в університеті. Так у мене поєдналося 2 навчання, а також 2 роботи.
Знаєте, існують люди, які можуть поєднувати все: всюди встигати, активні у житті та щасливі, коли чимось зайняті. Так от, – я до таких не відношусь. Дуже швидко почала перегорати, появилася апатія до всього. Замість підтримки від близьких людей, лише чула, що так всі працюють, ось таке воно, – доросле життя. Хотілося просто плакати у подушку. Одного дня я прийняла рішення зупинитися.
Я звільнилася з роботи в університеті, залишивши лише навчання та дистанційну зайнятість і поїхала до батьківського дому. Матір радо зустріла мене та вислухала.
– Доню, тобі лише 21, все життя попереду. Тим більше ти поки навчаєшся, не потрібно брати на себе все й одразу! Відпочинь, ще напрацюєшся у цьому житті.
Від її слів одразу стало тепло на душі й так спокійно. Добре, коли є люди, які завжди підтримають тебе, а не почнуть заганяти у соціальні рамки, мовляв, ти повинен, таке доросле життя, всі працюють – і ти працюй увесь час. А ви як вважаєте?
