Все своє дитинство я спостерігала важку працю своєї матері. Вона була ідеальною дружиною для батька та матір’ю для мене, однак, думаю, глибоко в душі стомленою та нещасною.
Коли я прокидалася зранку до школи, матір уже була на ногах, виглядаючи збадьорено, красиво одягнення та нафарбована. На сніданок кожного дня були вишукані страви. Мати ніколи не повторювалися два дні поспіль.
У дитинстві я часто не надавала цьому значення. Все відбувалося так, ніби так і повинно бути. Батько ніколи не дякував за смачну їжу, не висловлював своє враження від вигляду матері. Це тривало скільки себе пам’ятаю.
А потім я виросла, стала самостійно займатися господарством, переїхала до окремого житла. З часом у мене почали зав’язуватися романтичні стосунки. За сценарієм своєї сім’ї, прокидалася щоранку, аби приготуватися сніданок для коханого, нафарбуватися та красиво одягнутися. Тоді то я й зрозуміла, як це важко.
Одного разу мій хлопець спитав:
– Для чого ти прокидаєшся так рано? Ми б могли і разом приготувати щось, аби зовсім замовити доставку.
– Тобто? Це ж мій обов’язок.
– Який ще обов’язок? Годувати мене? Я самостійний хлопчик, ще й тобі сніданок приготую.
Це навіть був невеличкий шок. Невже і такий сценарій можливий? Як добре, що у мене буде зовсім інша модель сім’ї, аніж у моєї матері.
