Я працюю майстром манікюру у власному салоні краси. Розпочинала кар’єру, як всі звичайні дівчатка: придбала декілька матеріалів і робила спершу подругам та родичам, потім приймала клієнтів вдома. Коли ж зрозуміла, що записи на місяць повністю заповнені, а ні часу, ні місця всім не вистачає, – орендувала студію на пару із ще одним майстром. Через два роки я змогла досягти чималих успіхів, отримала декілька престижний сертифікатів, створила власну базу клієнтів і врешті-решт уже купила власне приміщення, де відкрила салон.
Одного разу до мене звернулася нова дівчинка, яка одразу почала докладно розпитувати і про ціни, і про мої диплом, і як оснащене робоче місце, як проводиться стерилізація інструментів. Я подумала, що людина в темі і шукає справді професіонала, а не дилетанта у цій справі. Знала б чим це закінчиться, ніколи б не прийняла її!
За день до назначеного запису я завжди нагадую клієнткам про процедуру. Так от ця мадам відписала, що не зможе бути присутня, тож потрібно перенести. Я не люблю, коли не попереджують заздалегідь, однак все ж пішла їх на зустріч. Той час, що вона назвала, була зайнята, і я запропонувала вільні вікна. На що клієнтка образилася і сказала, що вона мій роботодавець, і я маю підлаштовувати свій графік роботи під неї. Це був перший дзвіночок! Не розумію до тепер, чому у той же момент їй не відмовила у послугах.
На самому манікюрі клієнтка вела себе дуже зверхньо. Все намагалася підколоти мене, мовляв, хіба це робота, пиляти нігті. Ніякого кар’єрного росту, так все життя і просиджу на одному місці. Дотерпівши до кінця, мене не вистачило і я повідомила, що є власницею цього салону, а не просто найнятим майстром. Взяла з неї оплату і більше ніколи не записувала.
