Я все життя мріяла про собаку. Колись просила його у батьків, проте ті завжди мені відмовляли. Потім не було можливості придбати, адже мені постійно приходилося їхати у відрядження та змінювати місце проживання.
І ось після років бажання, коли вже вийшла заміж і ми разом змогли придбати невеликий будиночок за містом, я знову заговорила про собаку. А хотілося мені не будь-яку, а саме лабрадора, такого золотистого. Чоловік радо погодився, хоч сам особливо тварин не полюбляв. Наступного ж дня ми почали пошуки в інтернеті.
Як тільки знайшли жінку, що продає цуциків цієї породи, – миттю зателефонували та рушили у дорогу. Там я побачила зо п’ять маленьких малюків, які радо помахували хвостиками та просилися на ручки. Один був особливо активним: ніяк не міг встояти на одному місці. І як ви думаєте, якого я обрала? Так-так, – найактивнішого. Серце відчувало, що це цуценятко повинно бути моїм і нічиїм більше. Але чомусь жінка продала нам його зі знижкою, мовляв, такого бешкетника продає лише так. Ну та й добре, хто відмовиться платити меншу суму, правда?
Ми перевірили його у ветеринара, зробили потрібні вакцини, а ще виробили паспорт. Довго думала, яке б ім’я йому обрати та вирішила піти найлегшим шляхом, назвавши малого Бешкетник.
Цуценя повністю виправдало своє ім’я у перший же день, перевернувши спершу вазон, потім розгриз ковдру, розкидав все сміття із відра, здер кусок шпалери зі стін. Чесно, спочатку це все здавалося дуже весело, проте скоро почало набридати. На вулицю виганяти поки не хотілося, – ще надто малий, хоч будиночок уже стояв у дворі.
Через декілька днів ми ще дізналися, що Бешкетник любить співати, особливо вночі, скоріше я б сказала, – завивати, немовби оперний співак. Найгірше, коли ззовні була гроза: собака у всю швидкість, скулячи бігла до нас на ліжко та ховала мордочку. Чую на нас очікує дуже веселе життя із собакою, сповнене неочікуваності.
Звичайно, нікуди його не віддам, це мій маленький та улюблений Бешкетник, хоч маминого папоротника мені до тепер шкода, гарний вазон був.
