Я старша за свого брата всього на рік, але рідні завжди сприймали його як маленького, а я була для них дорослою. Ігор щось накоїть – я відповідаю, Ігор щось розіб’є вдома – я пояснюю мамі, чому недогледіла. Так було завжди. Аж поки брат не одружився – тоді мені стало простіше, адже тепер мені ніхто нічого не говорив. Тепер «жертвою» оточуючих була його дружина.
Тому, коли я дізналась, що брат розлучається – не дуже здивувалась. Оля, дружина мого брата, просто втомилась від його інфантильності та безвідповідальності й пішла від нього – і я її ні краплі не засуджую. Але при цьому я зрозуміла, що скоро знову повернуться старі часи – брат буде шукати «няньку» серед рідних.
Якщо спочатку Ігор поводився нормально – мені навіть ставало його шкода. То вже за місяців два він отямився і почав все спочатку – він далі робив дурниці й шукав виправдання. І якщо в дитинстві це були дрібниці, то в дорослому це вже серйозні проблеми.
Якось мені довелось їхати до поліції та забирати брата, який потрапив у відділок після бійки у барі. Вгадайте кого моя мама зробила винним? Звісно ж мене, бо я не цікавилась братом і не догледіла.
Іншого разу брат потрапив в дорожньо-транспортну пригоду і добряче побив автомобіль – мені довелось брати гроші з кредитної карти, щоб оплатити ремонт автомобіля. А все тому, що авто було не його, а його товариша.
Що вже говорити про те, що брат став часто випивати, ходити у брудному одязі та часто пропускати роботу. Не дивно, що його з неї поперли через декілька тижнів – ніхто не бути терпіти п’яницю, який прогулює роботу. Але і тут мама почала жаліти його та винити керівництво, яке не увійшло у його становище.
Мама почала давати гроші Ігорю зі своєї пенсії – і він спокійно брав їх. Витрачав, звичайно ж, на гульки, посиденьки з друзями та сигарети. Він і не думав шукати роботу. А для чого, якщо мама все оплачує.
Я часто намагалась поговорити і з ним,і з мамою, але не було жодного результату. З мене ще й зробили погану, бо я смію робити зауваження брату.
Та мій терпець увірвався, коли мати подзвонила і сказала, що Ігоря треба одягнути на зиму, бо його куртка вже стара ,а взуття зношене. А так, як в мами поки зайвих грошей нема – оплатити все маю саме я. І мама не питала чи я маю, не казала, щоб я позичила – просто поставила мене до відома, що в суботу йдемо до магазину. Тоді я вже не втрималась і накричала на маму – я сказала все, що думаю про цю ситуацію і про Ігоря. Мама страшенно образилась та кинула трубку.
Коли я телефонувала наступні дні, то вона просто не брала трубку. Тепер думаю – можливо я погарячкувала? Може не треба було так з мамою?
