Моя мати вважає, що вона нам більше не потрібна. Я уже не знаю, як з нею розмовляти та просити приїхати до мене. Сама вона живе далеко у селі, у доволі маленькому, де кожен один одного знає. Має невеликий будиночок та сарай, а ще декілька соток городу, де понад усе полюбляє проводити час. Та хатина належала ще моїй бабусі, а власне житло мати продала після мого заміжжя, щоб додати коштів на придбання квартири для моєї сім’ї.
П’ять років назад я вийшла заміж та переїхала у місто. Спочатку жила з чоловіком в орендованій оселі, а пізніше, як ви зрозуміли, зібрали кошти звідки могли, оформили іпотеку та нарешті отримали власний дах над головою. Чесно кажучи, мені хотілося забрати матір з собою, навіть чоловік був не проти, але та не погоджувалася.
Коли у мене народився перший син, я ледь впросила неньку приїхати та пожити хоча б декілька місяців поряд зі мною, адже так хочеться допомоги та материнського досвіду. Матір за щораз скаржилася, що нічого їй робити серед молодих, квартира тісна, всі не поміщаємося, краще вона поїде назад до себе у село. Чому вона так? До тепер не розумію, я її ніколи не виганяла і не докоряла.
– Я відчуваю себе зайвою серед вас, – доводилося вислуховувати мені щодня
– Чому зайвою? Ти ж моя матір, чоловік не проти аби ти залишилася з нами на довше, ви ж добре ладнаєте!
– Ти не розумієш! Я хочу природи та свіжого повітря. Мені не подобається вся ця міська суєта, тісна квартира, де стаєш у чергу, для того, щоб прийняти душ чи сходити до туалету!
Робити було нічого, – відпустила її додому, не тримати ж силоміць. Коли матір зібрала речі та покинула наш дім, раптом я побачила усмішку на обличчі свого коханого. Він був лише радий, що теща чимшвидше поїхала назад до села! «Ось воно що!» – спливло у моїй голові.
Всі ці слова про третю заяву були насправді словами чоловіка, які матір повторювала дослівно. А я то думала, чому б це надавати перевагу напіврозваленій хатині, аніж новій квартирі у місті. Цього вечора нас очікувала серйозна розмова, можливо, прийдеться також збирати речі до села.
