Батько покинув нас з матір’ю коли мені був один рік. Мамі доводилось працювати зранку до ночі аби забезпечити мене і молодшу сестру. Мати працювала на взуттєвій фабриці вдень, та прибиральницею вночі. Ми бачили її лиш зранку перед тим, як вона йшла на зміну.
Коми мені виповнилося шістнадцять років я вирішила помогти їй. Ніхто не хотів брати на роботу неповнолітню, та ще й з такої сім’ї.
Але одного дня я знайшла магазин з печивом, його власник сам був продавцем в ньому. Я благала взяти мене на роботу хоч за копійки. На щастя він мав добре серце і запропонував мені прибирати магазин після робочого дня. Перші дні він наглядав за мною, слідкував, щоб я сумлінно виконувала завдання. Через два тижні я залишалась сама і закривала магазин самостійно.
Згодом Віталій, дозволив продавати печиво після обіду, щоб для нього залишалося більше часу для іншої роботи. Мама була щаслива, адже їй стало легше оплачувати комунальні послуги. Ми стали харчуватися краще, а молодша сестричка змогла отримати омріяні іграшки.
Однієї суботи було багато покупців і закриття магазину відклалось на годину. Я вже закривала касу, коли в приміщення увірвався молодий хлопець.
-Вибачте, але ми зачиняємось.
-Але я хотів кокосового і шоколадного, по коробці.
-На жаль ми вже зачинені. До побачення
Хлопець з непорозумінням поглянув на мене, а я вирішила що це просто якийсь дивак.
Через деякий час я працювала з Віталієм. Ми розставляли нові види печива на полиці. Коли в магазин ввійшов той самий дивак.
–Привіт, тату!
“Тату?” подумала я. Невже хлопець якого я вигнала, виявився сином власника. Мені хотілося провалитися крізь землю. Він напевно зараз розкаже батькові про цю ситуацію і мене звільнять.
Але мені пощастило, він промовчав і лиш мило усміхався до мене. В кінці зміни Коля запропонував провести мене дому. Але я відмовлялась, тому що боялася втратити роботу.
Одним осіннім днем я повернулася додому і побачила що мама лежить на ліжку. Вона погано почувала себе. В ці хвилини я викликала швидку. Лікарі надавали всю необхідну допомогу, але деякі обстеження були надто дорогі. В цей момент я не знала що робити.
Наступного дня бувши на роботі я вирішила зробити жахливий вчинок – взяти гроші з каси. Я думала цього ніхто не помітить і з наступної зарплатні поверну гроші. Зібравшись з духом я зважилась на це вчинок. По дорозі додому я зустріла Колю. Я розказала йому про все що сталося. Він запропонував допомогти.
-Я скажу батькові. Він дасть необхдні вам гроші. Тобі не потрібно хвилюватися. Ти довго працюєш у нас. Тато ставиться до тебе, як до своєї доньки.
Мені було надзвичайно соромно, тому що я несла в сумочці вкрадені з каси гроші. Але я змогла оплатити обстеження для мами та купити їй деякі ліки.
На наступний день Віталій викликав мене на розмову. Він побачив що в касі є недостатньо коштів і потребував пояснень.
Я крізь сльози розповідала власнику магазину про події з мого життя. Чому я вирішила влаштуватися на роботу, як ми не доїдали, не бачили маму яка працювала ночами й те як вона захворіла.
В магазин як і вперше увірвався Коля. Він почав захищати мене, його батько змилувався і запропонував прийти в гості до моєї мами. Нарешті дві людини які робили моє життя щасливішим познайомились. Віталій захопив печива і ми чаювали.
Згодом ми з Колею почали бачитись частіше і пізніше зустрічатись. Я вступила в коледж і коли мені виповнилося двадцять років ми одружилися. Моїм чоловіком став хлопець якому я наговорила різного в першу нашу зустріч і вкрала гроші в його батька.
Зараз ми виховуємо троє дітей і вони допомагають нам в магазині. На відміну від мене вони мали все, що потрібно з дитинства, але ми вирішили вчити їх, як добувати хліб самостійно.
