Я взяла під опіку сина своєї подруги

Мені тридцять два і я щаслива мама трьох прекрасних діток, нещодавно в мене було двоє дітей, але згодом у мене неочікувано з’явився син…

З Тамаркою ми дружили ще з пелюшок — наші мами народили нас майже одночасно, з тої пори ми завжди проводили час разом. Тамара була моєю найкращою подругою — разом сиділи за першою партою, разом вступили до університету і винаймали квартиру. Тома навіть була дружкою у мене на весіллі. Я стала хрещеною матір’ю для її синочка, а вона — для моїх донечок. Загалом ми були немов сестри.

Тамара у всьому мене підтримувала. Пам’ятаю, як я плакала і побивалась через зраду свого чоловіка, то подруга поїхала до нього і вщент розбила йому автівку, а на паркані написала про нього багато “хороших” словечок. Ми тоді ще довго сміялися і згадували цю історію. Такою була Тамарка запальною…

Але нам так і не судилось разом прожити старість — я дізналася, що Тома тяжко і невиліковно хвора. Виявляється, вона хвора вже не перший рік, але весь цей час приховувала це…

– Томка, чому ти не розповіла мені все раніше? Ми б зібрали гроші й вилікували тебе! – я плакала і ніяк не могла заспокоїтись…
– Не вилікували б…Навіть лікарі сказали, що сенсу проводити такі дорогі операції немає… – спокійно відповіла подруга.
– Але, що ж тепер буде? Томка…
– Все буде добре.

Це її “все буде добре” завжди мене заспокоювало, але не цього разу! Тоді я не могла зрозуміти, як мені пережити це, як жити із думкою, що найкращої подруги скоро не стане…Я не могла навіть подумати про таке…

Останні дні Тамари ми вирішили провести удвох — вона захотіла поїхати на озеро, де ми колись так любили відпочивати. Там ми познайомились зі своїми чоловіками. На цьому озері колись Тамарка спіймала вперше рибу і загадала бажання : “Щоб наша дружба тривала вічно”.

Томка, твоє бажання здійснилось…У мене ніколи більше не буде такої подружки, як ти. Ти була для мене найріднішою людиною, знала про мене все на світі. Навіть мама не була зі мною настільки близькою, як ти…

На озері ми довго розмовляли про наше минуле. Розповіли одна одній про речі, які не могли сказати раніше. То був один з найкращих і найтепліших вечорів з моєю Тамарою…Наступного дня подруги вже не стало…

Я вирішила взяти під опіку сина Тамарки…Чоловік покійної подруги був зовсім не проти — він залишався його батьком, але мамою ніколи б не міг стати, та й і я Тамару ніколи не зможу замінити, але попіклуватись про її сина мушу — це мій син також, хоча і хрещений.

У нас з подругою був настільки міцний зв’язок, що навіть після її смерті я відчувала її присутність. Тамарка стала для мене немов ангелом-охоронцем. Нещодавно я ледь не потрапила в аварію…Автобус, яким я мала їхати до іншого міста розбився вщент — усі люди загинули…В ніч перед цією страшною аварією мені приснилась Тамара, яка забороняла мені їхати тоді, як добре, що я її послухала…

Ніколи б ворогу не набажала б відчути такий біль через втрату рідної людини, але кожному б побажала мати таку найкращу подругу, як моя Томка. Нехай у кожного з вас буде такий друг, який буде завжди поруч і завжди буде вас підтримувати…

Оцініть статтю
Я взяла під опіку сина своєї подруги