Я дуже кохав свою дружину. 5 років назад зробив їй пропозицію і був найщасливішим чоловіком, коли Марина відповіла «так». Ми жили душа в душу, як мені здавалося, але три місяці назад я побачив її з іншим.
Дітей у нас не було, адже у першу чергу хотілося стати на ноги, збудувати успішну кар’єру, щоб могти забезпечити сім’ю всім необхідним. У зв’язку із роботою, мені часто доводилося їхати у відрядження на тиждень, а то й місяць. Дружину, звісно, можна зрозуміти, але хіба це причина руйнувати сім’ю? Навіть моряки якось же живуть щасливі та одружені.
Так ми і розійшлися, проживши разом понад 8 років, з яких 5 – одружені. Було боляче, приховувати не стану. Марина, здається, дуже швидко знайшла мені заміну та вдруге вийшла заміж, пройшло менш як два місяці після нашого розриву. Можете собі уявити? Напевно ті двоє ще під час нашого шлюбу уже були разом. Вважаю, що і мені пора виходити у світ та шукати нові знайомства, можливо, і кохання знайдеться. Проте хіба можна так легко забути попереднє, якщо воно було щире?
Місяць тому я вирішив повністю змінити оточення та місце проживання, для того, щоб трохи відвернутися від ситуації, переїхавши зовсім в іншу країну. Колись мій друг іммігрував до Франції зі своїми батьками і тепер живе там як повноправний громадянин, тож, у першу чергу, мені на думку спливло відвідати саме його. Ми давно уже не бачились, ще від мого весілля, пора виправляти це.
Ось уже тижні зо два я у нього. Артур радо прийняв мене та поселив у своїй оселі, щоб я не залишався один на якісь орендованій квартирі у незнайомій країні. Чесно кажучи, стало набагато легше, – друг як може мене підтримує, проводить цікаві екскурсії. Ми навіть відвідали разом Дісней Ленд, як малі діти.
Все раптово змінилося. Життя заграло новими барвами, я став помічати дивні речі навколо себе, а ще зустрів її. Вона стояла біля маленької французької кав’ярні, у береті та червоній спідниці, яка чітко підкреслювала всі вигини її тіла. Не думаючи, що роблю, я підійшов до неї познайомитися. Її звати Анджеліка, – француженка, але матір з України, тож ми змогли розуміти один одного.
Здається мені, я ще не швидко повернуся на Батьківщину, оскільки завтра ми з Анджелікою разом йдемо на круасани та ароматну каву, а потім і у кіно. Напевно це і є моє таке омріяне щастя.
