Якось моя літня сусідка зауважила «як батьки думають про своїх нащадків, такими вони і стають». І не тут є доля істини.
Нерідко батьки скаржаться, що їх діти ледарі, невдахи, двієчники, хулігани, негідники, що краще було б мати замість дівчинки хлопця і навпаки.Така критика може бути нескінченною. Що ж змушує матусь та татусів так погано говорити про своїх рідних дітей?
А це всього-навсього зняття з себе відповідальності. Нам завжди здається, що чужі діти краще, розумніше, вихованіше, слухняніше, і якщо дитину насварити, то все налагодиться і життя стане спокійнішим. Тобто, якщо дитина стане зручною для батьків, то ось воно батьківське щастя. Без проблем.
У дійсності ж батьки просто не бажають занурюватися в причини таких дій і вчинків свого чада. Набагато зручніше звинувачувати і принижувати дитину. Так простіше, так і нас виховували. А якщо ще й постійно порівнювати свою дитину і з іншою – «а ось у тітки Іри син відмінник, не те що ти!» То діла не буде.
Такий стиль поведінки батьків приводить до геть сумних наслідків. Дитина, яку постійно сварять, не підтримують, почуває себе самотньою, нікому не потрібною, і як результат цього – низька самооцінка, погане навчання, брутальна поведінка. Батьки сварять дитину, що вона погано вчиться, а вона вчиться погано, тому що отримує постіну лайку і критику. Глухий кут. Так батьки ніколи не досягнуть успіху у вихованні і навчанні дитини. Проблема в іншому.
Припиніть погано думати і говорити про свою дитину і намагайтесь частіше хвалити її, підбадьорюйте, уникайте осудження, перетворіть недоліки на цікаві особливості, протягніть руку помочі.
Почніть нарешті підтримувати свою рідну дитину. І ви побачите, як добро і любов зроблять диво, навчання і поведінка налагодяться, а отже і ваше взаємовідносини зміняться на краще.
