Як Кароліна врятувала цуценят від вогню.

Якось біля нас по сусідству жила одна дівчина. Дивакувата якась вона була, із багатодітної сім’ї. Старші брати і сестри дівчини уже подорослішали і пороз’їжджалися, а сім’я їхня жила бідно. Дівчина була наймолодшою, як то кажуть, наймолодший – найдурніший . Але вона все ж таки допомагала матері по господарству. То город прополоти, то одяг випрасувати, то підмести вдомі. Але от серйозну роботу, таку, як зварити обід, наприклад, дівчині не довіряли. Тому мати й виганяла дівчину з хати, як тільки вона зробить щось нескладне в домі – на вулицю, щоб не заважала. І почала якось та дівчина ходити по сусідах і пропонувати свою допомогу. То одяг допоможе вивісити, то поприбирає в домі, то витре порохи, то паркан помалює фарбою. Так і стала дівчина заробляти собі тією працею гроші. І батькам було легше, бо вони перестали давати вже їй гроші. В селі більше вже давно ніхто не сміявся з Кароліни, так звали дівчину. А навпаки, привикли до неї, як до дворової собаки, яка бігає біля кожного і махає хвостиком.

На свята в селі, де жила дівчина, часто любили збиратися всім селом і співати. От і дівчина приєднювалася до односельчан. І на диво вона мала хороший голос і слух. Якось Кароліну почали брати на більш великі свята, такі як весілля. Дадуть їй їжі, посадять десь у невидиме місце і вона чекає, поки їй скажуть йти співати. Співати дівчина дуже любила, може і слова пісень вона не знала до кінця на пам’ять, але голос у неї був шикарний. Вона ставала на стілець і красиво витягувала кожну ноту, яка була в пісні. Слухаючи дівчину односельчани притихали і задумувалися про щось своє.

Якось сталася в селі пожежа. І сталася вона саме на вулиці, де жила Кароліна. В сусідньому домі діти бавилися сірниками і спалахнув вогонь. У селі крик, гамір, багато людей. Чоловіки допомагали витягнути із вогню дітей і все, що вціліло . А всі інші гасили вогонь, тягали відра з водою з криниці. Кароліна також допомагала робила все, що тільки було в її силах.

Але все ж будинок згорів весь. Ще всі надіялися, що допоможуть погасити пожежу. Але коли бачили, що це без змісту, стали всі в одну купу молилися і плакали. Крім потріскування деревини, з якої був збудований будинок, в селі нічого не було й чути. Але тут в цій тишині почули тихий співаючий голос. Це співала Кароліна. Деякі жінки почали робити це з нею. Плакали і співали  крізь сльози, а голос їхній ставав чим раз, тим голоснішим.

Потім ще багато людей приєдналися до цього співу. Кароліна підійшла до діток, в яких згорів будинок. Обняла їх і дала щось схоже на тряпку. Діти взяли цю тряпку, а там були замотані маленькі цуценята. Виявляється, Кароліна врятувала цих цуценят від пожежі. Як же раділи діти і мати цих цуценят від радості. Діти тішилися, а дорослі були в захваті. І тут один чоловік, каже:

– Ну хватить журитися, ходімо всі сьогодні поспіваємо, посидимо, не будемо думати про цю пожежу. До зими ще далеко і ми все встигнемо, будемо разом всі відбудовувати будинок. А мати дівчинки підійшла до неї і обняла її міцно, міцно. І сказала:

– Дякую, що ти у мене така є. Потім ще жінки підійшли до дівчинки і всі разом вихвалювали матері її Кароліну. Казали, яка гарна донечка у неї і яка смілива. Та ще й голос який має красивий. Після того, Кароліна більше нікому не здавалася дивною, навпаки всі її полюбили.

 

Оцініть статтю
Як Кароліна врятувала цуценят від вогню.