У брата була наречена з великого міста. Вона була з інтелігентної родини інженерів. Така собі міська панянка. В селі у них дача була, тільки газон, ніякого городу та господарства. Та й за квітами і ділянкою доглядали місцеві. На відміну від них, брат був роботящим сільським парубком. З великим господарством та гектаром городу.
Брат приїжджав в місто по справам військомату. А познайомились вони в автобусі по дорозі в місто.
Відносини проіснували майже два роки. Пару раз на рік перетиналися то в селі, то в місті. А в основному – це були переписки в чаті та дзвінки. Брат тоді служив в армії на контракті. А наречена працювала на заводі.
Батьки її, майбутні свекри, пишалися донькою, мріяли про її карколомну кар’єру, райдужне майбутнє, а брата мого зневажали. Пліткували, що він з їхньою донькою заради міської прописки, а любові там і близько нема. Типу використає її, і кине.
Щиро кажучи, великого кохання з його боку я не спостерігав, він поважав її, не ображав, але пристрасті там не було. Вона ж його начебто любила, принаймні так здавалося.
Одного разу, вона затягла його в гості, брат якраз повертався в частину після вихідних. Вони тривалий час не бачилися, була тільки переписка.
Під час обіду наречена почала розмову, і брат помітив, що майже половина зубів в неї відсутня, інші – страшні та хворі. Він оторопів, йому стало гидливо, та так, що борщ в горло не ліз. Він сам такого від себе не очікував.
Ясна річ, що про романтичне продовження зустрічі не могло бути й мови.
Вигадав нагальні справи, й втік. Навіть шкарпетки забув одягнути. Повертатися не став.
На цьому історія закінчилася. Його попросту переклинило. Він для неї зник – заблокував в телефоні та інтернеті, в частину, де служив, її не пускали.
Минув час. Вони створили родини. Народили дітей. Іноді я підколюю брата: «А міг би зараз в місті жити, а сидиш в забитому селі!».
А він відразу здригається: «Ой тьфу! Ні і ні! Навіть, якщо вона зуби вставила!».
