Осінь у самому розпалі, але практично всі традиційні дачні роботи закінчено. Я можу видихнути з великим полегшенням, але ненадовго, лише до весни, до наступного дачного сезону.
З шостого класу, коли батьки вирішили купити невеликий будиночок у приміському дачному селищі, мені не стало спокою. І зараз, коли я вже на другому курсі престижного університету, у мене вже склалося своє життя, свої інтереси та свої бажання, які ніяк не співвідносяться з бажаннями батьків, я не можу позбутися свого «дачного рабства».
Батьки щиро не розуміють (або не хочуть розуміти), що мені зовсім не цікаво проводити з ними все літо, копирсаючись у землі, фарбуючи огорожу та виполюючи бур’яни. Жодна «рівна і красива засмага» наприкінці літа не компенсує мені зламаних нігтів, неживого волосся соломою, подряпаних і покусаних комахами ніг.
Вже не кажучи про те, що я на три місяці випадаю з життя своїх друзів, і щоосені мені доводиться надолужувати втрачене. Переписуватися в соцмережах з подругами ще можна, але провести час з коханою людиною я віддала б перевагу зовсім не в Facetime…
Я ненавиджу спокійне сільське буття. Так, у ньому є своя чарівність, розмірене життя на природі, можливість відпочити, розслабитися, позбутися стресу, що накопичився за робочий рік. Але це добре для невеликої відпустки, для тижня-двох, але не для всіх канікул.
Плюс до всього батьки відчайдушно противляться прогресу та практично ігнорують будь-які технічні нововведення. Вони вважають за краще працювати по-старому, економлячи на купівлі сучасних електричних і механічних пристроїв (соковитискачі, газонокосарки, бензопили тощо), на засобах захисту від комах, навіть на елементарній косметиці!
А чого мені варто навчити їх користуватися планшетом і самостійно шукати поради садівникам-городникам в інтернеті на спеціальних сайтах! Але де там…
До речі, про варення та соління. Скільки я не воювала з батьками, скільки не пояснювала, що нам не потрібні десятки банок усілякого варення та мегалітри консервованих огірків із помідорами – все безрезультатно. Не пропадати ж вирощеному з такою працею добра, правда?
А ще нове їх захоплення – полювання на гриби. Це ж стільки добра задарма пропадає. Вони зовсім в цій справі новачки, а все туди ж. Я не можу їх переконати, що це досить небезпечно, що потрібно на цій справі дуже добре знатися, а тільки потім починати маринувати та солити ще й грибочки. Ні, потрібно вставати рано-вранці, і йти по десять кілометрів, невідомо що шукаючи…А те, що набагато дешевше і зручніше було б купити пару банок будь-якого варення та соління, яке захочеться, в найближчому супермаркеті, не гроблячи на приготування всього цього свій час і здоров’я (хто вважає консервацію приємною цікавою справою, нехай спробує цим позайматися два тижні у спеку), до уваги не береться.
Зрозумійте мене правильно, я люблю своїх батьків і не маю нічого проти того, щоб вони проводили свої відпустки та вихідні так, як вважають за потрібне. Але я була б безмірно щасливою, якби вони робили це з меншим фанатизмом, і бажано, без моєї участі.
