Нещодавно у мене було все: коханий чоловік, сім’я, подруга, з якою пережила всі радості та нeщacтя. Проте життя іноді вирішує змінити все раз і назавжди.
З Назаром ми одружилися 3 роки назад, потім народилася чудова донька. Як здавалося, у нас було неймовірне кохання, міцна сім’я. Я ні разу не бачила, щоб чоловік навіть задивився на іншу жінку. Завжди підтримував мене, а коли з’явилася Ангелінка, зовсім став сімейним.
Зі своєю подругою, Світланою, знайома уже майже 20 років. Ми разом навчалися у молодших класах, потім у старших. Вступили до одного університету, хоч і на різні профілі. Вона була дружкою на весіллі із Назаром, і, звичайно, стала хресною мамою моєї дитини. Я була повністю впевнена у цій людині, знала всі її секрети, а вона мої.
Як буває у кожній сім’ї, ми сильно посперечалися із чоловіком, після чого Назар зібрав сумку і пішов з дому. Звичайно, у мене була впевненість, що скоро він повернеться, просто всім потрібно трохи охолонути. Робити було нічого, тож я придбала вино і подзвонила подрузі, – дуже хотілося виговоритися близькій людині.
Спершу вона не взяла слухавки. Потім зовсім сказала, що у неї термінові справи та скинула дзвінок. ЇЇ поведінка мене здивувала, адже такого раніше не було. Після того вечора Світлана все більше стала від мене віддалятися. Ми почали менше проводити час, розмовляти телефоном, у неї часто з’являлася дивні причини. Я б не надала цьому значення, якби її справи не стали все частіше збігатися із відсутністю мого чоловіка вдома.
Дочка давно не бачилася зі своєю хресною, тож Світлана запросила нас до себе у гості. Тоді все стало на свої місця. Ми спілкувалися як раніше, дитина гралася із новою іграшкою і раптом мій погляд привернула одна річ: гаманець. Це був гаманець мого чоловіка, який він нібито загубив! Звідки я була впевнена, що це саме його? – це була ручна робота, унікальне гравіювання.
Подруга зізналася, що у них далеко не дружні почуття один одного й уже доволі давно. Назар також не став заперечувати. Ось так все перевернулося: в одну мить не стало двох найдорожчих мені людей. Не зрозумію, як таке мого трапитися, але намагаюся заново жити, тепер без них, приділяючи весь час лише доньці.
