Ця історія почалася досить банально. Моя дружина вирішила розлучитися і подала заяву до суду про виплату мною аліментів. Я в свою чергу теж не мовчав і вирішив подати зустрічну заяву на поділ майна і на те, що я такий самий претендент на виховання нашого сина, як і Юля, так називалася моя колишня дружина. Коли відбувся суд я пред’явив скільки заробляю, а зарплата у мене була досить непогана. Працював начальником одного з заводів, який виготовляє мінеральну воду у нашому місті. А моя дружина на відміну від мене, сиділа вдома і напротязі того часу, коли вийшла в декрет, ніде не працювала. Ну і відповідно, доходи в неї були набагато нижчими, ніж у мене. Вона всього на всього пекла домашню випічку вдома і всі гроші, які заробляла вкладала в нібито успішний бізнес. Але прибутки від цього заняття були мізерними. Я окрім тієї квартири, яку збирався ділити з дружиною, мав ще невеликий будинок за містом. Тому до суду був готовий на всі сто. Житло є, заробляю добре. В будинку виділив окрему кімнату для Петра, так називався наш син. Тому в мене було все, щоб дитина жила у достатку і в нормальних умовах. Тим більше Петрусик любив приходити до мене і залишатися на декілька днів.
На відміну від мене, дружина не могла дати дитині стільки, скільки б дав я. Дорогі іграшки, оплата всіх гуртків, гарний одяг все це було куплене на мої кошти. Я не хотів цієї вистав, як то кажуть, чесно, але Юлія мене дуже образила і сама почала спонукати до того, щоб я подав зустріну заяву у суд. Я б і так не обмежував її й сина у всьому. Грошей би давав скільки треба і все робив би для того, щоб вони були щасливі, шкода правда без мене. Але ж ні, вона не хотіла по доброму, тому і я не міг просто так все залишити. Відбувся суд. Суддя вирішив запитати суму, на яку претендує моя дружина на рахунок оплати аліментів. Вона почала говорити, що їй потрібні великі гроші на дитину. Суддя, щоправда здивувався і сказав, що по факту з дитиною повинен жити я, а не Юля. Оскільки виходило так, що дитину забезпечую повністю я. Згодом відбулося і друге засідання, на якому було прийнято рішення все ж залишити сина проживати зі мною. Я був дуже радий, тому, що синочок буде зі мною.
Але все ж таки дитині потрібна і мама. Ще й до того суддя вирішив зробити так, що Юля має визначені дні, коли може бачитися з дитиною. А я то розумію, що діти потребують материнської опіки кожного дня, а не у певні дні. А на рахунок поділу майна, то суд призначив розділити квартиру порівну. Але мені по факту, не дуже була потрібна ця житлова площа, тому дозволив Юлі жити там і користуватися моєю половиною житла. Зараз живу з сином. Юля приходить до дитини, хлопчик скучає за нею. Тепер не знаю як вийти з цієї ситуації, хотів позлити дружину, а вийшло так, що ні мені, ні сину, від того легше не стало. Думаю якби то подати на апеляцію і зробити так, щоб синочок жив з мамою, а я їх у біді ніколи не покину, буду завжди допомагати.
