Якби мені колись сказали, що цей хлопець буде моїм чоловіком, я б розсміялась.

З Олегом познайомилась багато років тому. Тоді я ще була студенткою, а він навчався в паралельній групі. Олега можна було назвати, як зараз молодь називає — ботаном. Він ніколи не вирізнявся з натовпу, а його стиль одягу говорив сам за себе. Хлопець одягався так безглуздо, що кожного разу, як ми бачились, я ледь стримувала сміх.

Олег дуже розумний, тому в студентські роки використовувала його у своїх цілях. На брак уваги від протилежної статі я не скаржилась. Природа наділила мене вродою та шармом, який просто зводив з розуму усіх хлопців.

Пам’ятаю, як мені потрібно було писати диплом…Поняття не мала, як це зробити. Тому на допомогу як завжди прийшов Олежик. Тільки завдяки йому я отримала освіту…

В якості вдячності Олегові за дипломну роботу запросила хлопця на побачення. Ви б бачили його вираз обличчя…Досі усміхаюся, як згадую…Він був дуже спантеличений і не зрозумів навіть мене з першого разу.

Пізніше второпала, що на побачення Олег ніколи й не ходив…На зустріч він прийшов у величезних штанях, малиновому піджаку та з квітами….Збирав на побачення його певно весь гуртожиток…А які були квітки — три хризантемки замотані в газетний папір. Я не стримала свого сміху. Реготала тоді понад п’ятнадцять хвилин.

Олег засоромився. Та я швидко перевела тему, аби той не образився. Все ж вдячна хлопцеві за його старання та допомогу. Побачення пройшло так само ніяково, як і почалося. На прощання я поцілувала Олега в щічку. Сподівалась, що ми більше не побачимось.

Та все ж наші шляхи перетнулись. Але вже через десять років після університету. Я стояла на касі й збиралась розплачувалась за продукти, аж ось помітила, що забула гаманець…Касир вже мав кричати своє улюблене „ОХОРОНА — АНУЛЯЦІЯ!”, проте якийсь чоловік протягнув гроші та сказав, що розрахується, оскільки сам поспішає. Я впізнала Олега.

Це було зробити складно — той зовсім змінився. Змужнів, змінив стиль одягу, того закомплексованого ботана було важко розпізнати…

Зараз нам обом по п’ятдесят, і ми готуємось святкувати нашу двадцяту річницю шлюбу. На столі стояли мої улюблені хризантеми, але вже без газетного паперу. А Олежик приміряв малиновий піджак…

Оцініть статтю
Якби мені колись сказали, що цей хлопець буде моїм чоловіком, я б розсміялась.