Насправді я ніколи не хотіла рано народжувати дітей. З малого віку добре вчилася, їздила на різноманітні олімпіади, займалася наукою в університеті та працювала у доволі відомій компанії ще під час навчання. До слова, на роботу мене запросили, після того, як прочитали декілька моїх статей, опублікованих у місцевих журналах.
До 38 років я була одружена двічі і двічі розлучена. Так трапилося, що чоловіки поспішали зі створенням сім’ї, бажали, щоб я одразу після весілля сиділа вдома та народжувала їм нащадків. Ви ж розумієте, що я не могла піти на такі вимоги? Спитаєте, чому ми не обговорювали це до одруження? – Обговорювали. Всі твердили, що підтримують моє рішення про кар’єру та саморозвиток, але чомусь їхні обіцянки зникали зі штампом у паспорті.
У свої 38 я вже керувала компанією, мала декілька успішних проєктів. Утримувала самостійно своїх батьків-пенсіонерів та молодшого брата, який навпаки, не міг знайти високооплачувану роботу, зате вдало одружився (у нас з його жінкою неймовірно теплі стосунки). Хоч своїх дітей я так і не мала, однак могла няньчитись із племінниками, коли забажаю. Чесно кажучи, мені дуже подобалося вибирати їм подарунки, ходити з ними на дитячі розваги. З одного боку, це було дуже весело, а з іншого – у мене не було тієї батьківської відповідальності за них, що придавало легкості під час проведення з ними спільних вихідних.
І ось, у свої 38, рівно на день народження, під час святкування в одному з місцевих ресторанів, я зустріла його, – чоловіка, в якого закохалася з першого погляду. Його звати Дмитро, він власник мережі ресторанів, у якому я тоді була. Насправді він першим до мене заговорив, підійшов для того, щоб привітати, а там закрутилася розмова, слово за слово і ми уже разом гуляємо вечірнім містом.
За декілька місяців відносин ми одружилися. До мене у нього була одна дружина, але дітей не мав. У якийсь момент я зрозуміла, що хочу йому народити йому синочка, або донечку, як розпорядиться доля. Тоді він мені признався, що безплідний. Ось так, забажавши мати власну кровиночку, я не змогла втілити це у реальність.
Коли ми повідомили родичам, що будемо усиновляти малюка, всі стали різко проти цього. Одного дня моя рідна матір сказала покинути його і знайти іншого, від якого зможу народити їй рідного онука, а не взяти від чужих людей. Прикро, адже я чекала у першу чергу від матері підтримки. А все-таки ні я, ні Дмитро не збиралися відмовлятися від своєї ідеї.
Як ви думаєте, у нас вийде стати гідними батьками для маленького чуда?
