Кожного разу, коли я бачу щасливі сім’ї, де є мати та батько, які люблять свою дитину, сльози самі з’являються на очах. У мене більше такого немає. Колись давно, я так само як ті діти, яких я бачу, бігала та раділа, обіймала матір з посмішкою на устах. Проте з віком наші відносити ставали дедалі гірші.
Все почалося у молодших класах. Мати надто переймалися моїм шкільним успіхом. Щоразу після школи, вона змушувала мене надалі навчатися, я не мала навіть часу для відпочинку. Окрім того, постійно відвідувала моїх вчителів, питаючи про мою поведінку та оцінки. Звичайно, я народилася не вундеркіндом, тому часто отримувала на горіхи. Чесно, мені було не зрозуміло, навіщо так знущатися з дитини?
Я ніколи не мала друзів, адже матір забороняла спілкуватися з усіма, з ким зводила мене доля. Пам’ятаю дівчинку, з якою познайомилася у школі. Та навчалася у паралельному класі й ми разом бачилися на перерві чи у їдальні. Аліна була дуже милою, розумною, проте як тільки мама побачила, як ми двоє повертаємося додому, – наказала більше з нею не спілкуватися, а коли дізналася, що я продовжую з нею контактувати у школі – надавала мені штовханців. А знаєте чому? Тому що вона була із неповноцінної сім’ї. Точніше, батька у неї ніколи не було, адже мати завагітніла незрозуміло від кого. Моя ненька вважала, що люди з таких сімей мені не компанія. Абсурд та й годі!!
Пізніше, коли мені було уже 14 і всі дівчатка гуляли із хлопцями, ходили на побачення, мати категорично не відпускала мене. Зустрічала після школи, не випускала з дому. Якщо мені потрібно було йти на додаткові заняття, – телефонувала викладачам чи прийшла я до них.
Звичайно, мені хотілося жити повноцінним життям, тому часто бунтувала проти неї: збігала з дому, прогулювала школу та репетиторів, а коли мені було 16 – зробила тату на передпліччі. Ох, ви б знали, що було, коли мати її побачила. Я не могла так жити, тож вирішила понад усе, але вступити до університету в іншому місті, щоб з’їхати у гуртожиток.
Під час вступної компанії матір пильно слідкувала за мною, хотіла, щоб я подала у нашому місті та продовжила жити з нею. Обманом, не кажучи їй, мені спливло на думку подати лише 1 заяву – в інший кінець країни. Це було надто ризиковано, адже гарантувати успішне складання екзаменів ніхто не міг, а конкурс там був надто високий. Напевно, тут потрібно бути вдячній, адже завдяки упорному навчанню протягом років, – здала все на відмінно. Швидко зібрала усі речі, взяла документи та повідомила про свій намір перед самим від’їздом.
Матір до тепер на мене ображається за той вчинок, проте я надто багато страждала, щоб повернутися та продовжити життя з нею, як у клітці.