Була в Івана неподалік міста дача, добротна, доглянута, двоповерхова. Він сюди часто навідувався з сім’єю, точніше з жінкою. Діти давно виросли, Іван уже й сам став дідусем трьох внуків і не дуже рвалися на дачу, у них давно були свої інтереси.
Іван з Ангеліною прожили довге та, здавалося б, щасливе життя. Так принаймні думала жінка. Іван часто пропадав на роботі, коли був молодший, міг навіть не раз заночувати на дачі. Не було ніякого обману, зради чи дружніх посиденьок. Іван відчував себе там у комфорті, наодинці з власними думками. Без зайвих дорікань, сварок та намовлянь дружини.
Ангеліна була родом з багатої сім’ї, звикла до розкошів і достатку. Іванові батьки, яких вже й не було в живих, прості селяни, які все життя пропрацювали на полях та біля худоби.
Коли Іван та Ангеліна одружилися, її батьки подарували двокімнатну квартиру в центрі міста, де вони прожили ціле життя з двома дітьми. Коли син та дочка виросли, вилетіли з сімейного гніздечка, хто куди. Батьки залишилися вдвох. Ангеліна була вже на пенсії, проте ще працювала бухгалтером у невеликій фірмі. Вона витрачала свою зарплату виключно на особисті примхи: дорогий одяг, відвідування косметолога, масажиста, регулярний манікюр, педикюр, зачіски.
Іван теж не сидів без діла. Ходив сторожем на будівельну фірму. Отримував небагато, проте все ніс додому. Неодноразово просив Ангеліну сходити то в кіно, то в театр, хоча б на старості літ, бо молодість пролетіла, як один день та ніколи не було часу на себе. Проте жінка ніколи охоче не приймала такі пропозиції чоловіка.
Більше того, Ангеліна дня не могла прожити, щоб не скритикувати чоловіка. Складалося таке враження, що їй не подобалося абсолютно все, що робив Іван. То він не так одягається, то не гідна у нього робота, то стрижка негарна. Жінка надавала перевагу проводити час не з Іваном, а зі своїми подругами у кафе або по магазинах.
Сказати правду, Іванові подобалося більше, коли Ангеліни не було вдома, бо тоді його ніхто не діставав пустими дрібницями. Хоча чоловік щиро кохав дружину, не міг ніяк зрозуміти, чим так не догодив і чому вона не виділить хоча б годину вільного часу на спілкування з ним.
Єдиним розрадником Івана була його рідна сестра, що жила неподалік їхнього будинку. Він часто приходив до неї у гості, щоб знайти живе спілкування або вилити свій біль. Орися підтримувала брата в усьому, не могла до кінця зрозуміти, чому Ангеліна поводиться так. Прожили стільки десятиліть разом, виховали двох прекрасних дітей, мають трійко внучат. Що ще потрібно для щасливо старості? Захоплюватися одне одним і дарувати радість, а не прискіпуватися по дурничках…
Одного осіннього дня Іван прийшов до Орисі з сумним настроєм. Сів на краєчок дивана і сказав:
-Їду, Орисю, поживу якийсь час на дачі. Нестерпно мені зносити поведінку Ангеліни та її ставлення. От сьогодні ранок почався з невдоволення, що зарплата в мене замала. Я ж чоловік, повинен приносити більше. Але для чого? У такому віці нам цілком вистачає цього. Дві пенсії, дві зарплати. Люди деякі такого не мають, ледве стягують кінці з кінцями. Далі приготував їй сніданок, накрив на стіл. Чай несмачний купив, масло неякісне, маргарином пахне. На такій ноті ми розійшлися хто куди: Ангеліна на роботу, а я зібрав пару речей та поїду.
-Іване, вирішувати лише тобі. Хоча для мене це потрясіння. Справді, всі роки якось жили, а тут…
-В тому то справа, що якось жили…А згадати толком немає чого. Суцільні докори та нарікання. Завжди Ангеліні щось було не так. Я ніколи не виносив цього з сім’ї. Не хотілося людського осуду та сім’ю рушити бажання не було. А тепер все, терпінню прийшов кінець. Хочу пожити в своє задоволення. У повній тишині та душевному спокої. Там, на дачі, гарно і добре. Річка, ліс, на рибалку можна ходити, по гриби, ягоди. Просто дихати на повні груди, як вільна людина…Ангеліні я нічого не казав. Якщо зателефонує, то повідомлю. Зараз вже навіть мені байдуже, як вона сприйме таку новину.
Молодість часто пролітає у турботах за дітьми, в погоні за грішми, кар’єрою, квартирою, авто. Люди не встигають насолодитися справжніми радощами життя. Тому так важливо хоча б на старості літ зуміти цінувати кожну секунду та знаходити хороше в дрібничках…
