Світлана змалку не знала батьківської любові та тепла. Мати пиячила без зупинки, дівчинка рідко бачила її в адекватному стані. Доньці ніколи не купляли нового одягу та взуття, доношувала все за сусідами, родичами та навіть старшими друзями. Батько Світланки давно плюнув на мамині витівки та подався жити до іншої жінки, забувши про існування дочки.
Дівчина росла відповідальною та старанною. Вона знала, що повернеться зі школи, а в хаті холодно та пустий холодильник. Добре, що бабуся допомагала з харчами. Після уроків Світлана бігла до старенької, брала невеличку торбинку з харчами. Вдома починала готувати борщі, супи, картоплю, підливи. Вона навчилася робити практично все, що вміють дорослі жінки, але аж ніяк не діти. А потім всі страви, приготовлені маленькою помічницею, були з задоволенням використані на закуску маминими друзями.
Світлана закінчувала 9-й клас, бабуся злягла та потребувала догляду. Внучка розривалася між навчанням, домом та старенькою. На похорон до бабусі ніхто не прийшов, дочка була в такому стані, що навіть не усвідомлювала, що неньки вже немає. Світлана разом з сусідами самі провели бабусю в останню путь. Тепер дівчина чітко зрозуміла, що залишилася на білому світі сама, допомоги чекати нема від кого.
Світланка вступила в педагогічний коледж власними силами та розумом. Вона була передовою студенткою, крім того, що вчилася на відмінно, організовувала свята в училищі, проводила їх, чим заслужила авторитет серед викладачів. Матір навіть не знала, чи дочка ще навчається в школі чи десь інше, вона далі продовжувала веселі посиденьки з друзями.
На одній зі студентських вечірок познайомилася з хлопцем. Він не навчався в їхньому коледжі, а прийшов зі своїм другом, однокурсником Світлани. Невисока, струнка, кароока дівчина відразу запала в серце молодому юнаку Дмитру. Він запросив красуню на танцю, після того кожного вечора після пар чекав її біля училища, щоби провести додому. Світлана соромилася запрошувати Дмитра до себе, завжди шукала відмовки.
Одного разу під час чергової прогулянки, хлопець витягнув невеличку коробочку з кишені, відкрив її, став на коліно та запропонував дівчині вийти за нього заміж. Світлана розридалася від щастя, уявляла щасливу та міцну сім’ю, котрої все життя у неї не було. Звичайно, дівчина погодилася.
Дмитро запропонував жити у нього, разом з батьками. Свекруха Світлани була владною та черствою жінкою, яка ні дня у своєму житті не працювала, виховувала ще двоє дітей, крім Діми та повністю була на забезпеченні у чоловіка. Свекор навпаки виявися добродушним чолов’ягою. З першого дня спільного життя, Тамара Петрівна (свекруха Світланки) дала зрозуміти невістці, що вона прийшла на все готове, значить має дякувати та відплачувати за те, що прихистили її в затишному домі. Будинок у Дмитра справді був величезний, який Світлані після навчання доводилося буквально вилизувати до ідеального блиску. Дві сестри Дмитра не особливо придавали цьому значення, їх не хвилювало ні приготування їжі, ні миття підлог, ні копирсання на клумбах біля дому.
Світлана почувала себе, як у наймах, але неймовірно кохала чоловіка, тому старалася закривати очі на погане відношення. Єдиним, хто шкодував молоду невістку, був свекор. Він розумів, яким несолодким було її дитинство та намагався дати хоч краплинку батьківської любові. Проте Тамара Петрівна рідко дозволяла це, постійно кричала на чоловіка, що він забагато возиться з «тією дівкою», бо як захотіла заміж, то треба робити.
Сестри Дмитра швидко вискочили заміж, виїхали з рідного міста в інші країни. Дзвонили дуже рідко, не цікавилися батьками, братом та їхнім життям загалом. Свекор Світлани раптово захворів, лікування не допомагало. Він згасав прямо на очах. Через два місяці чоловіка не стало. Свекруха побивалася, проте недовго. Зате для Світланки настало справжнє пекло у будинку. Тамара Петрівна вічно лютувала, допікала невістку то брудним посудом, то невипраними речами, то не підметеним подвір’ям. Жінка все терпіла заради сім’ї.
Дітей у подружжя не було, чомусь не виходило та й до лікарів не зверталися. Дмитро спершу був дуже хорошим та чуйним, але згодом став більше прислухатися до матері. Невдовзі він почав ставати на сторону Тамари Петрівни, тоді Світлана діставала по повній. Про рідну ж неньку Світлана давно не чула, їй забороняли навіть навідуватися до неї.
Проходив час, Світлана працювала вчителем у міській школі. Свекруха почала погано себе почувати, коли повністю пройшла обстеження, виявилося, що лікувати було запізно. Дмитро випивав, міг підняти руки на дружину, часто не приходив додому. Тамарі Петрівні ставало все гірше та гірше, невістка намагалася догодити з усіх сил. Вона шкодувала жінку.
Одного ранку Світлана прийшла на роботу з великим синцем на обличчі. Її колега з сумом подивилася та сказала:
-Світланко, ти стільки пережила з самого дитинства, що зараз просто заслуговуєш хоча б на спокій. Зміни своє життя та залиш той тягар, що несеш.
Світлана довго сиділа та міркувала над словами подруги. З однієї сторони, вона так втомилася від такого життя, постійних сварок з Дмитром, дорікань свекрухи, а зараз ще й опікою про неї. Та інша сторона нагадувала жінці, що заміжжя, начебто, врятувало її від постійних сцен рідної п’яної матері.
Прийшовши після роботи додому, Дмитро накинувся на дружину з кулаками, верещав, чому не зварена вечеря, чому його мати має лежати сама у пустій хаті, поки Світлана десь шляється. Жінка отримала численні побої та перелом ребра, після чого потрапила до лікарні. За стільки часу, що вона там пробула, до неї ніхто не навідався навіть.
На вулиці було сонячно та пахло літом, що наближалося. Світлани вийшла з лікарні, не стала навіть речі забирати зі свекрушиного дому. Попрямувала на вокзал, маючи з собою деякі збереження, взяла білет в інше місто. Хотіла почати все з чистого аркуша. Тут її так ніхто не чекає, не цінує, не поважає…
