Я зустріла Миколу, коли мені було уже 25 років. Досить швидко ми почали наше спільне життя, щоправда, у моїй кватирі. Чоловік він був непоганим, але із плином часу я розуміла, що він не до сімейного життя. Відповідальності мало, роботи стабільної немає та ще й любить випити з друзями.
Коли я дізналася, що вагітна, ми ще не були розписані. Десь на підсвідомому рівні я вже розуміла, що краще розійтися ще до того, як ми підпишемо папери про шлюб. Нехай краще дитина народиться без батька, потім буде простіше.
Напевно раціональність виграла у серця і я погодилася на одруження. Ми розписалися і наша донька народилася уже у «повноцінній сім’ї». Микола продовжував випивати, витрачати сімейні гроші за гулянки. Прогулятися із дитиною я довірила йому лише двічі і двічі Світланка захворіла.
Так ми прожили 2 роки і я вирішила, що з мене досить. Після розлучення Микола забрав усе, що подарував мені та придбав у квартиру: електричний чайник, пара годинників, магнітофон та міксер. Ну і нехай, нові собі придбаю.
Веселощі закінчилися, коли я подала на аліменти. Микола показав справжнього себе: образи і крики безперервно лилися на мене. Вперше він мене зустрів на коридорі в суді, де сказав все, що про мене думає.Таке відчуття, що аліменти не для дитини, а особисто мені. Хіба він не батько? Микола також повинен брати участь у вихованні та забезпеченні Світланки.
Звичайно, навіть після рішення суду, я не отримала ні копійки. Насправді, історія могла б на цьому закінчитись, але через рік мій колишній знову дав про себе знати.
Мені прийшла повістка у суд у зв’язку з тим, що я не даю бачитись колишньому із нашою донькою. Найвеселіше те, що Микола сам ні разу не з’явився на порозі дому, не подзвонив, хоча б дізнатися як здоров’я у дитини, можливо щось потрібно. І не кажучи про те, що він навіть із днем народження її не привітав. Окрім того, я дізналася, що моя справа щодо аліментів дивним збігом «загубилася» у суді, тобто виходить, що на аліменти я й не подавала. Проте вони, здається, не врахували, що у мене є дублікати всіх документів і позовів.
Я найняла хорошого адвоката і на цей раз вирішила, що на аліменти подавати вдруге не буду, – одразу напишу заяву на позбавлення батьківських прав. Крики, лайки, образи – я все ще це вислуховувала від Миколи у день засідання суду.
На щастя, суддя прийняв правильне рішення: мій колишній позбавився прав на дитину. А за несплату аліментів йому загрожує кримінальна відповідальність.
Хтось може сказати, що я зламала життя людині, проте я вважаю, що зробила усе правильно. У нього був шанс налагодити стосунки зі мною та власною дитиною без участі судів.
