У нас з сестрою була дуже зразкова сім’я. Мої батьки були надзвичайно строгими й вибагливими до нас. Мама з татом хотіли бачити у своїх дітях порядність, бажання відмінно навчатися і бути поряд з успішними людьми та друзями, які подають хороший приклад.
Ми виросли. Я була старшою в сім’ї, тому швидше закінчила школу і вступила до університету. Так сталося, що вже після першого курсу я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. І одного дня я дізналася, що чекаю дитину. Звичайно ж, батьки були проти такого раннього шлюбу, особливо мама. Вона сказала, що дитини тобі ще не потрібно.
На першому місці для неї було моє навчання, але вже ж я народила. Перевелася на заочне навчання.пішли жити до чоловікових батьків.Стосунки з Ігорем, так звали мого чоловіка, погіршувалися з кожним днем. Свого життя щасливого, про яке я мріяла у нас не було, роботи прибуткової теж, тому й жили на свекрухи грошах. З боку моїх батьків не було жодної підтримки ні в фінансовому плані, ні з морального боку.
От і виросла моя молодша сестра, яку все ж більше любили та віддавали уваги. Напевно недарма кажуть, молодші більш люблячі діти.на відміну від мене, сестра не вступила до університету, одразу вийшла заміж за старшого мужчину, який мав вже свою сім’ю, але через неї покинув. Син від першого шлюбу залишився жити з Лілею, так звали мою сестру і її чоловіком.
Батьки подарували їм великий дім з усіма вигодами, допомогли відкрити успішний бізнес. Тільки от була одна проблема, Ліля не могла мати власних дітей з певних причин, тому мої батьки ніяк не могли змиритися з тим, що будуть бавити й любити чужу дитину.
Одного разу тато прийшов до мене. Ми з чоловіком, до речі, переїхали від свекрухи на знімну квартиру. Наше особисте життя налагодилося. Ігор влаштувався на роботу, працював кухарем і досить непогано заробляв. Я зрозуміла, що на роботу поки вийти не зможу, бо синочок ще зовсім маленький.Тому знайшла заняття вдома. Почала вести бухгалтерський облік декількох свої знайомих, які мають підприємства. Це була моя улюблена робота, оскільки я відмінно навчалася за цією спеціальністю.
І тут мій батько каже :- Повертайся додому. Ми приймемо тебе і твою сім’ю.
Я довго не думаючи, відмовилася. В думках подумала, що вже занадто пізно щось змінювати.Тато ще довго просив мене повернутися, але максимум на що я згодилася це часті побачення з внуком і все.
Сестра моя так і не знайшла щастя зі своїм чоловіком, незабаром вони розлучилися, їхній бізнес почав занепадати. Після першого шлюбу, Ліля ще два рази виходила заміж, але й там їй не було комфортно. Зараз вона знову сама, пішла працювати до мами в магазин. Мої батьки займалися завжди підприємницькою діяльністю. Але й на її бажання розкішно жити не вистачало й тих грошей, що вона заробляла. А тому можна сказати, що практично вона жила коштом батьків.
Невдовзі ми з Ігорем подумали над другою дитиною, оскільки вже купили собі житло, нормально заробляли, наш хлопчик вже підріс. Я завагітніла вдруге. Це була донечка, я завжди мріяла про дівчинку. У мене склалося все навіть краще ніж я планувала і все стало на свої місця. Я надіюся, що і в сестри моєї все ж покращиться її доля.
Зрозуміла, те що людина сама собі створює майбутнє і свою долю. Бажаю своїй сім’ї зрозуміти цінності в житті перш за все моральні, а не матеріальні. І треба пам’ятати, завжди є шанс виправити ситуацію, якою складною вона не була б. Адже може бути пізно коли зрозумієш сутність життя і які шанси ти б міг використати, але не зробив цього з певних причин і обставин.
