2 роки тому Олег овд0вів. Залишився з донькою. Оксані 11 років. Вони з дружиною ніколи не жили заможно, їм не звикати до найпростішої їжі, економії та дешевим речам.
Оксана в мить подорослішала, все хазяйство було на ній. Олег тяжко працював на заводі, почав заглядати в чарку, від туги та самотності.
Вона дівчинка добра, але не дуже товариська, замкнута в собі.
Колись Олег зайшов до кіоску за черговою пляшкою, а продавчиня насміхається:
– У тебе, Олег, донька вже доросла, добра, працьовита, всім допомагає, ось у мене прибирати попросилась.
Олег зніяковів, насупився, змарнів. Нічого не купив та повернувшись додому, одразу визвав на розмову Оксанку.
– Людям потрібна поміч, от я і допомагаю, за гроші. Вони не відмовляють. Я ж нічого безплатно не прошу. Кому підлогу помити, сміття винести, собаку вигуляти.- Оксано, нащо все це? Всі думають, що я тебе примушую, ми ж не голодуємо, дома є все необхідне. І пити я кину, от побачиш! Не рюмсай тільки.
– Тато, досить.
– А де ж ті гроші, які ти заробила? Де? Чи на цигарки витратила? Палиш?
– Та що ти таке кажеш! Тато, – голос Оксанки затремтів,- я хотіла нове плаття, красиве.І туфлі. Немає мені в чому в школу піти. Всі дівчата будуть гарні, а я……
– Ну досить, люба моя дівчинка, тільки не плач. Завтра купим все, що треба. Все буде нове та гарне. Вибач мені, доню. Зовсім я забув про тебе, що ти дівчинка, що тобі потрібна ласка.
– Тато, тільки не пий більше, і давай завжди бути разом. Ми впораємось.
– Добре, Оксаночко.
Олег кинув пити, знайшов кращу роботу, та й ще підробіток. Все у них налагодилось. Оксанка розцвіла, і тепер допомагає пенсіонерам безкоштовно.
