Так трапилося, що ми з чоловіком намагалися народити дитину понад 10 років. Через десятки разів та спроб, я почала все більше говорити про усиновлення – дуже хотілося дітей. Спершу чоловік був категорично проти, але так і не пояснював у чому причина. Просто мовчки заперечував всі мої спроби поговорити на цю тему. Одного разу нас запросили на день народження свої донечки найкращі друзі чоловіка. Дівчинці було всього лише 5 рочків. Ми так весело провели час, що повернувшись додому коханий одразу заявив, що готовий взяти дитину із дитячого будинку.
У той час знайти дитину було просто нереально. Нам скрізь казали, що дітей у них немає. Оббігали всі будинки, перш ніж знайшла її. Ні, Тетянка сама нас знайшла. Тоді їй було майже 4 рочки. Батьки покинули її саму, так вона і потрапила в інтернат. Я тоді так сильно хотіла дитину, що мені було навіть байдуже, кого любити, хлопчика чи дівчинку, яка у дитини історія, і що написано в її медичній картці.
Перед зустріччю з Танею я страшенно переймалася – як представитися дівчинці? Хто я така? У службі сказали дуже важливу фразу, що не потрібно нічого казати, дитина сама зрозуміє, хто ми такі. Коли Таню привели до нас, у мене був шок від того, що я побачила: дівчинка із янгольськими очима, такими блакитними, аж сяяли. До тепер пам’ятаю її вбрання: жовте платтячко та два рожеві бантики на голові.
Перші пів року я просто не мала спокою. Довго стояла над нею щовечора. У першу ніч взагалі поклала її спати, пішла до вітальні й стояла біля дверей, прислухалася. Як лише дівчинка схлипує, одразу заходила, відкривала двері та вмикаю світло, аби лише Тані не було страшно. Так пройшли роки, ми звикли одна до одної. Стали не лише матір’ю та дочкою, а й найкращими подругами. Чоловік також полюбив її як рідну дитину.
Зараз Тані уже 21 рік. Вона доросла, закінчила університет, який ми їй повністю оплатили. Проте тепер у неї все більше мова заходить про біологічних батьків (вона знає, що ми її удочерили, оскільки навіть пам’ятає життя у дитячому будинку). Чесно кажучи, дуже неприємно чути, що дитина, в яку ти вклав усю душу, хоче знайти тих, хто одного разу покинув і ні разу за весь час не спробував зв’язатися та дізнатися як справи.
Здається, дочка навіть змогла дізнатися якусь інформацію про свого біологічного батька та планує поїхати у його рідне село, познайомитися, поговорити. Каже, що може запросить його до нас. Я ще не розповідала про це своєму чоловікові, адже впевнено, що його дуже засмутить і він ніколи не впустить до нашого дому зовсім чужу людину для нашої сім’ї.
