Я познайомився з Кариною в кафе – вона розлила на мене каву. Вибачалася разів з 10, пропонувала заплатити ціну зіпсованої сорочки. Я легко поставився до цієї ситуації, тож натомість пригостив вечерею і ми просиділи весь вечір за приємними розмовами. Дівчина мені дуже сподобалася, тому я попросив в неї номер телефону та запропонував найближчими днями зустрітися знову. На вихідних я запросив на побачення, вона одразу погодилася.
Ми домовилися зустрітися в ресторані. Карина прийшла в гарній сукні, нафарбована, із зачіскою, однак вчасно. Це підкупило мене. Я ошелешено дивися на неї, сказав, що вона дуже гарна. Дівчина зніяковіла та подякувала. Вже скоро ми вже розмовляли за вечерею як давні друзі, знаходячи спільну мову на будь-яку тему. Ми мали схожий музичний смак, однакові політичні погляди та однакову любов до ван Гога. Ми обговорювали навіть релігію, але про своїх рідних вона нічого не розповіла. Це здалось мені дивним.
Я засинав тієї ночі ощасливлений. Я дарував їй подарунки, квіти. Ми багато часу проводили разом, все більше закохувалися одне в одного. Після 6 місяців від дня нашого знайомства було прийнято рішення жити разом. Я привіз речі зразу після роботи в п’ятницю, мені так сильно хотілося будувати з Кариною відносини. Ми разом розібрали одяг по поличках, приготували вечерю, подивились фільм та лягли спати. Незабутній вечір!
Дуже шкода, що Карина не захотіла переїжджати в мою квартиру. В мене дві спальні, вітальня. Було б просторіше та можна було б знайти тихе місце для того, щоб подумати чи попрацювати. Я звик до того, що сам собі на умі, тож перспектива лишитись без особистого простору мене трошки напружувала. Однак відносини з дівчиною були дорожчі.
З самого ранку наступного дня, коли я ще спав, продзвенів телефон. Карина спершу тихо розмовляла на кухні, а тоді принесла мені телефон зі словами «Це мама». Я подумав: «Чия мама?». Але після перших слів, я зрозумів, що то її мама, про яку дівчина так нічого і не розповіла: «Пора прокидатись, чому ти ще спиш? Що з тебе за чоловік, якщо ти досі не перемонтував дверці на кухні?»
Я був шокований. Субота, 8 ранку. Які дверцята? Однак я ввічливо відповів матері Карини, віддав телефон, підвівся. Попросив у дівчини сходити за потрібними покупками, дав грошей. Як тільки вона вийшла за двері, я одразу почав збирати свої вчора завезені до її квартири речі. Через хвилин 15 я побачив, що мені дзвонить Карина. Я не відповів. Вона зателефонувала ще декілька разів. Я ні разу не взяв слухавку. Тоді надійшла смс: «Ти де?». Я не відповів.
Будь-які дзвінки та повідомлення припинили надходити близько за тиждень. Дівчина зрозуміла, що я пішов від неї. Надіюсь, зрозуміла також і причину такого мого вчинку.
Мої друзі вважали мій вчиное неправильним. Сказали, що дівчина дуже гарна та розумна. Нічого страшного, що її мати втручатиметься. Карину можна змінити, а матері заборонити сунути носа. Однак я вважаю, що дорослі люди не змінюються, вони звикли до своєї ролі, їм так комфортно. Мені – ні. То чому я маю когось змінювати? Я не хочу увесь час дослухатися наказів чужої матері та вести боротьбу за власні стосунки.
