Я ніяк не можу налагодити стосунки із невісткою, Світланою. Колись у нас були прекрасні відносини, подружилися ще з першого знайомства. Інколи мені здавалося, що ми немовби подруги, або матір з дочкою. До слова, я завжди хотіла дівчинку, натомість маю єдиного сина. І ось тепер наші відносини все стають все гіршими. А почалося все рік назад.
Діти одразу після весілля стали жити окремо, а у моїй квартирі почався ремонт, тож довелося переїхати до сина з невісткою. Спершу все було добре. З часом я стала помічати, що невістка нічого не встигає. Звичайно, і працює, і по дому все робить, а ще хочеться погуляти, зустрітися із подружками, так і про дітей ніколи думати. Тож моя добра натура вирішила їй допомогти.
Встала раненько, син і його дружина уже збиралися на роботу. Заважати їм не стала, тому дочекалася, коли вони пішли на роботу і взялася до роботи. Почала із вікон, які вимила у всіх кімнатах. Потім розібрала усі шафи: поскладала одяг, розібрала старий та винесла на смітник, посуд надбитий викинула, у коморах навела поряд, все розклала по полицях.
Вазони переглянула, були й такі, що все листя мали пожовкле, от навіщо тримати таке у домі? За декілька годин вся квартира сяяла від чистоти й блиску. Ви не уявляєте, з яким трепетом я очікувала на повернення дітей, уявляла, як вони зрадіють моїй допомозі та будуть жити у прибраній оселі. Невістці не прийдеться виділяти час на це, зможе провести його аби з моїм сином, або зайнятися особистими справами.
Одна насправді мене очікувала інша реальність. Повернувшись додому та не побачивши третини свого одягу та декількох кружок із блюдцями, Світлана впала в істерику. Почала на мене кричати, ображати, звинувачувати, що я, мовляв, влізла у її особисті речі! Він відчаю та обіди я просо розплакалася та вибігла з квартири геть. Син навіть не втрутився, стояв збоку і слухав, як його матір поливають брудом. Хіба так можна? Я ж хотіла зробити все якнайкраще.
Відтоді ми не спілкуємося. Того дня мені довелося забрати свої речі та переїхати тимчасово до подруги. Через тиждень пощастило в’їхати у власну оселю. З невісткою так і не вдається помиритися, вона навіть не відповідає на мої дзвінки та не приходить у гості. Син час від часу телефонує, аби запитати про моє самопочуття, можливо, щось потрібно привезти із продуктів.
Підкажіть, що мені роботи? Як загладити провину перед дітьми, адже дуже їх люблю, хоч і не розумію до тепер у чому ж я винна.
Можливо, ми б поговорили й все владналося, вони б зрозуміли мою позицію і пробачили, я щирю у це вірю!!
