– Мама, дивись яку мені Рома кульбабку подарував! – Подивися, що ти наробила! Он все плаття цими кульбабами забруднила! Викинь її, зараз же!
Що відчуває дівчинка після маминих слів?
Образу, розчарування, біль. Її радість розтоптали, знецінили, наказали викинути!
Її плаття – цінніше подарунка, цінніше її почуттів, її радості!
Знецінили того хлопчика – Ромчика. Мама назвала його нездатним подарувати щось нормальне.
І дитина вирішує, що подарунки не мають цінності. І на Рому дівчинка теж може образитися, не тільки на маму. Адже він своїм подарунком зіпсував її плаття. У неї може навіть утворитися зв’язок «подарунка» і «образи» і вона несвідомо почне ображатися на всіх, хто дарує їй подарунки. То подарунок не той, то подарований не так, то дарувальник не влаштовує, то ще щось. І таке чекає їх в підлітковому віці, а потім в дорослому житті.
Мій син цим літом теж обесцінив мій сюрприз. Ми мріяли про відпочинок на морі. Рік був важким. І щоб якось розважити дітей, я пообіцяла, що його з друзями чекає щось цікаве на березі. Хотілось яскравих вражень і колор–паті саме те, що було потрібно. Я купила фарбу холі, мріяла про веселощі та яскраві фото. А виявилось, що враження нікому не потрібні, не матеріальні подарунки не цікаві. Це все дурня.
Я була засмучена до сліз. Чому молоді не потрібні почуття, емоції? Це ж таке дорогоцінне надбання. Чому краще просидіти весь вечір в телефоні? А може винні дорослі, коли в дитинстві самі знецінюють їх уміння насолоджуватися моментом, радіти дрібницям та цінити людей, які роблять для них сюрпризи?
